Історія втраченої дитини. Элена Ферранте

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене охоплював сум. І згодом мені здалося, що Ніно звертався до Коломби якимось особливим тоном, не так, як до Оґюстена, а на додачу ще й дуже часто торкався її плеча кінчиками пальців. Потроху в мені наростало роздратування, бо я бачила, що між цими двома встановилися занадто близькі стосунки. Коли ми прибули до Парижа, вони поводилися як давні друзі, жваво перемовлялися між собою, Коломба часто сміялася, несвідомим жестом поправляючи зачіску.

      Оґюстен жив у гарній квартирі біля каналу Сен-Мартен, Коломба переїхала туди недавно. Показавши спальню, вони ще довго не відпускали нас спати. У мене виникло враження, ніби вони боялися залишитися наодинці, їхнім балачкам не було краю. Я почувалася втомленою і роздратованою. Я сама хотіла поїхати до Парижа, а тепер мені здавалося таким безглуздям сидіти в цьому домі з чужими для мене людьми, з Ніно, якому до мене не було діла, далеко від моїх донечок. Коли ми нарешті опинилися в спальні, я запитала в Ніно:

      – Тобі подобається Коломба?

      – Вона симпатична.

      – Я запитала, чи вона тобі подобається.

      – Тобі кортить посваритися?

      – Ні.

      – Ну тоді сама подумай: як мені може подобатися Коломба, якщо я кохаю тебе?

      Я лякалася щоразу, коли він говорив до мене таким тоном, коли в ньому чулася хоч крапля глузування. Мені ставало моторошно від думки, що між нами могло бути щось не так. Він сказав, що просто поводився чемно у відповідь, і я заснула. Але спалося мені погано. Серед ночі мені здалося, ніби я в ліжку сама. Я спробувала розплющити очі, але сон знову мене зморив. Не знаю, скільки минуло часу, коли я знову прокинулася. Ніно стояв серед кімнати у темряві, принаймні так мені здалося. «Спи», – сказав. І я заснула.

      Наступного дня господарі повезли нас до Нантера. Ніно протягом усієї подорожі грайливо базікав із Коломбою. Я намагалася не звертати уваги. Як я збираюся з ним жити, якщо тільки те й роблю, що за ним слідкую і підозрюю?! Коли ми приїхали на місце, він почав так само загравати з приятелькою Маріарози – власницею видавництва, та її компаньйонкою. Першій було років сорок, а другій – під шістдесят, причому в обох не було й натяку на витонченість подруги Оґюстена. Тож я полегшено зітхнула, вирішивши, що він так поводиться з усіма жінками без якогось прихованого наміру. І нарешті мій настрій знову поліпшився.

      Обидві жінки тепло мене привітали, розпитали, як поживає Маріароза. Повідомили, що моя книжка вийшла у продаж зовсім недавно, але вже з’явилися перші рецензії. Старша жінка мені їх показала, здавалося, вона сама дивувалася, як добре про мене відгукувалися, і наголосила на цьому, звернувшись до Коломби, Оґюстена й Ніно. Зачитала по кілька рядків із різних статей. Їх написали жінки, але імен авторок я ніколи не чула, а от Коломба й видавчині добре їх знали. Рецензентки не скупилися на похвалу. Напевне, я мала радіти, адже напередодні мені довелося самій себе нахвалювати, а тепер у цьому не було жодної потреби. СКАЧАТЬ