Мертва зона. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на неї майже з найпершого їхнього побачення. Ось де справжня удача цього вечора, а не в перемозі над «Колесом». Але його думки поверталися саме до «Колеса». Він бачив у темряві за вікном, як воно обертається, а у вухах чулося дедалі повільніше цок-цок-цокання вказівника, що клацав об переділки між номерами, – наче звук з неспокійного сну. Знайдені гроші добра не приносять.

      Водій звернув на шосе 6. Він провадив свій монолог.

      – А я й кажу: «Запхни свою думку сам знаєш куди». Малий же такий розумний, що й срати вже не проситься, так? Я не збираюся слухати таке лайно ні від кого, навіть від свого сина. Я воджу це таксі вже двадцять шість років. Мене шість разів грабували. Я збився з ліку, скільки разів уминав крила, хоч у мене ніколи не було серйозної аварії, за що хвала Марії, матері Ісуса, і святому Христофору, і Богу нашому Всемогутньому, розумієш? І кожен тиждень, хоч би яким дохлим він видавався, я відкладав п’ять баксів йому на коледж. Ще звідтоді, як він тільки пляшечку ссав. І заради чого? Щоб воно прийшло якось додому й сказало мені, що Президент Сполучених Штатів – свиня? Бісів хрущ! Пацан, мабуть, і мене вважає свинею, хоч і знає, що, як він таке скаже вголос, я йому зекономлю на стоматології. Отаке нинішнє молоде покоління. То я й кажу: «Запхни свою думку сам знаєш куди».

      – Ага, – сказав Джонні. Тепер вони проминали ліс. Ліворуч було Карсонове болото. Вони були десь за сім миль від Клівз-Міллза. Лічильник нарахував ще десять центів.

      «Одна монетка, одна десята долара. Гей-гей-гей».

      – А ти ким працюєш, якщо можна спитати? – звернувся до Джонні водій.

      – Вчу старші класи в Клівзі.

      – О, невже? Тоді ти знаєш, про що я. Що, в біса, з цими дітьми, га?

      Ну, вони з’їли поганий хот-доґ, що зветься В’єтнам, і через те познайомилися з трупними отрутами. Їм його продав мужик на ймення Ліндон Джонсон. Тож вони пішли до іншого дядька, знаєш, і сказали: «Господи, містере, мені страшенно зле». А цей інший дядько, на ймення Ніксон, сказав: «Я знаю, як тут зарадити. З’їжте ще по кілька хот-доґів». Ось що не так із молоддю Америки.

      – Не знаю, – сказав Джонні.

      – Плануєш своє життя і робиш те, що можеш, – сказав водій, і в його голосі з’явилося справжнє збентеження. Воно не мало тривати довго, бо тоді саме розпочалась остання хвилина його життя. І Джонні, котрий цього не знав, відчув справжній жаль до цього чоловіка, співчуття до його нездатності зрозуміти.

      «Ну ж бо, кицю, бери бика за роги… тут трусить так, що віднімає ноги…»

      – Хочеш йому тільки найкращого, а пацан приходить додому з волоссям до сраки і каже, що Президент Сполучених Штатів – свиня. Свиня! Трясця-матір, я не…

      – Стережись! – закричав Джонні.

      Водій був наполовину повернув до нього обличчя, його пухке ветеранське лице, наче з журналу, було серйозне, сердите й нещасне у світлі панелі та раптових променях фар зустрічної машини. Він знову перемкнувся на дорогу, але було запізно.

      – Госссподи…

СКАЧАТЬ