Мертва зона. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тебе треба доправити до лікарні, – сказав він. – Якщо це сальмонела, то все може бути серйозно.

      – Ні, мені краще. Я просто хочу доїхати додому й заснути, а тоді прокинутися рівно на стільки, щоб зателефонувати до школи, сказати, що я захворіла, і лягти спати далі.

      – Не переймайся тим, щоб прокинутися. Я перекажу, що тебе не буде, Саро.

      Вона вдячно глянула на нього.

      – Справді?

      – Аякже.

      Вони вже прямували до головного шосе.

      – Мені так шкода, що я не можу повернутися з тобою до твоєї квартири, – сказала Сара. – Справді й щиро.

      – Не твоя провина.

      – Звісно, моя. З’їла поганий хот-доґ. Безталанна Сара.

      – Я кохаю тебе, Саро, – сказав Джонні.

      Він сказав це вголос, тож слова вже не можна було забрати назад, вони зависли між ними в рухомій машині й чекали, що з ними робитимуть далі.

      Вона зробила все, що могла.

      – Дякую тобі, Джонні.

      Далі вони їхали в затишній тиші.

      Розділ другий

1

      Уже була майже північ, коли Джонні завів універсал до її під’їзної дороги. Сара дрімала.

      – Гей, – сказав він, заглушив двигун і легенько її поштовхав. – Вже приїхали.

      – О… добре. – Вона сіла рівно й тісніше загорнулася в куртку.

      – Як ти?

      – Краще. Живіт болить, спина ниє, але краще. Джонні, можеш забрати машину в Клівзі.

      – Ні, краще не треба, – сказав він. – Хтось побачить її припаркованою біля мого будинку на всю ніч. Таких чуток нам не треба.

      – Але я збиралася приїхати до тебе…

      Джонні всміхнувся.

      – І тоді воно було б варте ризику, навіть якби нам довелося йти пішки три квартали. Крім того, я хочу, щоб у тебе була машина, якщо ти передумаєш про лікарню.

      – Не передумаю.

      – Але це можливо. Можна зайти до тебе викликати таксі?

      – Звісно, що можна.

      Вони ввійшли, і Сара ввімкнула світло, а тоді на неї знову напали дрижаки.

      – Телефон у вітальні. Я приляжу й накриюся ковдрою.

      Вітальня була невелика й функціональна, і від казармового вигляду її рятували тільки крикливі завіски на вікнах – психоделічні за кольором і візерунком квіти, – а також ряд плакатів на одній стіні: Ділан у Форест-Гіллз, Баез у «Карнеґі-голлі», «Jefferson Airplane» у Берклі, «The Byrds» у Клівленді.

      Сара лягла на канапу й підтягла ковдру до підборіддя. Джонні дивився на неї по-справжньому стурбовано. Вона побілішала на лиці мов папір, за винятком темних кіл під очима. Виглядала надзвичайно хворою.

      – Може, мені краще переночувати тут, – сказав він. – На випадок, коли щось трапиться…

      – Наприклад, тріщинка в моєму хребті, завтовшки у волосину? – Вона пригнічено усміхнулася.

      – Ну, знаєш. Буває.

      Зловісне бурчання в животі вирішило за неї. Вона твердо СКАЧАТЬ