Мертва зона. Стивен Кинг

Чтение книги онлайн.

      Після чортового колеса вони пішли на карусель, хоч він і сказав їй прямо, що почуватиметься як дурко. Його ноги були такі довгі, що він міг стояти верхи над тими гіпсовими конячками. Вона злостиво розказала йому, що знала у школі одну дівчину, в котрої було слабе серце, от тільки ніхто не знав, що воно в неї слабе, і вона пішла на карусель зі своїм хлопцем, і…

      – Одного дня ти пожалкуєш про це, – сказав він їй тихо і щиро. – Стосунки, побудовані на брехні, Саро, до добра не доводять.

      Вона смачно зімітувала губами і язиком звук зовсім іншого отвору.

      Після каруселі вони пішли до дзеркального лабіринту, насправді дуже хорошого, котрий нагадав їй той, що був у Бредбері в «Щось лихе насуває», коли маленька старенька вчителька майже загубилася навіки. Вона бачила в іншій частині лабіринту Джонні, що тинявся туди-сюди та махав їй рукою. Десятки Джонні, десятки Сар. Вони проминали одне одного, мелькали в неевклідових кутах і нібито зовсім зникали. Вона повертала ліворуч, повертала праворуч, билася носом об прозоре скло і безпорадно хихотіла, почасти через нервову клаустрофобну реакцію. Одне із дзеркал перетворило її на приземкуватого толкінівського гнома. Інше створювало апофеоз підліткової довготелесості, показуючи її з півкілометровими гомілками.

      Нарешті вони вибрались, і він узяв їм пару хот-доґів і повне відерце жирних смажених картопляних паличок, котрі смакували так, як рідко буває з картопляними паличками після того, як минеш п’ятнадцятирічний вік.

      Вони проминули балаган зі стриптизом. Перед входом стояли три дівчини в розшитих блискітками спідницях і бюстгальтерах. Вони підтанцьовували під стару мелодію Джеррі Лі Льюїса, а зазивайло вихваляв їх у мікрофон. «Ну ж бо, кицю, – ревів Джеррі Лі, і його піаніно завзято поширювалося на сусідні присипані тирсою алеї й атракціони. – Ну ж бо, кицю, бери бика за роги… тут трусить так, що віднімає ноги…»

      – Клуб «Плейбой», – зачудовано мовив Джонні й засміявся. – На Гаррісон-Біч було схоже місце. Там зазивайло присягався, що дівчата можуть зняти тобі з носа окуляри зі зв’язаними за спиною руками.

      – Звучить як дуже цікавий спосіб підхопити соціальну хворобу, – сказала Сара, і Джонні заіржав, мов кінь.

      Вони відходили далі, і посилений голос зазивайла затухав позаду, а йому підігрувало бурхливе піаніно Джеррі Лі – як музика зі скаженого, прокачаного, але пом’ятого ретроавто, що було надто крутим, аби заглухнути, і ревіло голосом мертвих і затихлих п’ятдесятих, провіщаючи лихо. «Мужики, заходьте, не соромтеся, бо наші дівчата точно не соромляться, аніскілечки! Усе найкраще всередині… Доповніть свою освіту, подивіться програму в клубі “Плейбой”…»

      – Не хочеш піти й доповнити свою освіту? – спитала вона.

      Він усміхнувся.

      – Я вже давно закінчив базовий курс із тієї дисципліни. Думаю, що не буду одразу братися за кандидатську.

      Вона глянула на годинник.

      – Джонні, вже пізно. А завтра навчальний день.

      – Так. Але принаймні п’ятниця.

СКАЧАТЬ