Колискова для Софії. Нина Фиалко

Чтение книги онлайн.

      – У нас є де потанцювати з дівчатами. Маєш з ким – посидь на березі річки чи запроси кохану в кінотеатр. Тут куди б не пішов, усюди спочатку випивають, потім б’ються.

      – А що молодь має робити, якщо нема куди поткнутися? Трохи випив – і тоді з’являється бажання на танці йти, – виправдовувався Василь з Вологди. – Дівчат у гарнізоні мало, та й ті вже зайняті. Тримайся Маші, поки якийсь лейтенантик не перехопив, – порадив товариш, зауваживши часті теревені Петра з буфетницею.

      Петро вже й сам так думав, бо служити зоставалося ще майже пів року, а туга за рідною домівкою ставала нестерпною. Удома залишилися мати й дві молодші сестри, за якими він сумував. Вони завжди огортали його теплотою і турботою. Хлопцеві дуже бракувало сімейного затишку.

      Буфетниця виявилася дівчиною без великих амбіцій і легко прийняла залицяння українця, який, на відміну від інших, віртуозно й легко рубав дрова, акуратно складав їх, ніби сірники в коробці. Маша з мамою мешкали в старому дерев’яному будинку, якого ніколи не фарбували й вочевидь давно не ремонтували. Ще першого дня, коли Петро зайшов у гості й поправив ворота, які невдовзі мали впасти, дівчина відразу змінила своє ставлення до нього. Такого працьовитого кавалера в неї ще не було, то ліпшого чоловіка Маші годі було шукати. Догоджали йому з мамою, як тільки могли! Петро використовував їхні блага, але в його плани одруження не входило. Він марив Україною і постійно про неї дівчині розповідав. У Маші він був не першим залицяльником і вважав, що трохи пофліртує і без проблем з нею розійдеться. Перед дембелем перестав ходити в гості, бачився з нею лише в буфеті й з нетерпінням чекав наказу про звільнення в запас.

      Та одного дня дівчина його перепинила, розплакалась і повідомила, що носить під серцем його дитину. Ледь не в ноги падала й просила, щоб забрав її із собою в далеку Україну. Не вистачило в Петра совісті залишити вагітну молодицю, хоча постарітися мріяв не біля такої…

      Батькам не встиг написати й попередити, що приїде з дружиною. Повертався рідною вулицею з вокзалу й бачив здивовані погляди знайомих. Спочатку не здогадувався, з чого б це. Та коли мама вперше побачила майбутню невістку, тихо запитала:

      – А наших там не було?

      Аж тоді Петро зрозумів причину подиву людей – Маша мала азійську зовнішність. Йому подобались її трохи звужені під кутом очі, які, здавалося, усміхалися навіть тоді, коли була сердитою. Для місцевих людей жінка, схожа на китаянку, була рідкістю, тому й дивувалися, чим вона могла звабити такого видного парубка, як Петро.

      – Що, Петрусю, на безриб’ї і рак – риба? – цвіркнула в очі старша із сестер, залишившись після цих слів братовим ворогом до кінця життя.

      Він розумів їхнє здивування, але не виправдовувався, бо й сам не планував привозити дружину із чужих країв, коли в селі гарних дівчат вистачало. Підтримуючи Машу, віджартовувався і переконував родину, що вибрав одну СКАЧАТЬ