Орда. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ без жалю людей, в яких не знаходив співчуття і які не пробували розпитуванням повернути йому мертво забуте минуле. Він покинув чернечі скити в Аґатоні, Барбу, Кирну, Далеуці, і аж у Нямецькому монастирі старий ігумен Ніколае покликав його до себе і запитав:

      – Мазепинець?

      Єпіфаній ствердно кивнув головою.

      – З якого города?

      – Не знаю…

      – З Києва, Полтави, Чернігова?

      – Ні…

      – З Батурина?

      Довго думав Єпіфаній, блудив очима, спалахи страху й божевілля пробивалися червінню з очей, і зрозумів мудрий ігумен, що нещасливець не зніс батуринського жаху, і розум його скаламутився – меншиковська різня відібрала йому пам’ять. Тож як мудрий знахар, що голкою проколює вмерлому груди і, дотикаючись вістрям до серця, примушує його забитися, він почав розповідати те, що знав від прочан і від утікачів з Батурина, чудом уцілілих.

      Багато описав страшних картин ігумен Ніколае, та ніщо не зрушило пітьми мозку Єпіфанія, подібне він бачив і в Глухові і залишився спокійний: гинуть люди – на те війна; ні, він нічого пригадати не може.

      – А вони, бузувіри, – розповідав, не жаліючи Єпіфанія, ігумен, – попідважували дилиння дзвіниці, позапихали туди дітей голівками і вибили клиння…

      І тоді закрутилася, зашаленіла жива каруселя перед очима Єпіфанія, а діти не кричать, тільки дриґонять, дриґонять ніжками, – скрикнув Єпіфаній, полум’я пожеж спалило очі, дочка диякона батуринської Покровської церкви продирала йому більма й лементувала: «Отче Єпіфанію, чому ви стоїте, ви не бачите?!»

      Усе згадав Єпіфаній, він стояв, затуливши очі долонями, і шепотів: «Як усвідомиш, що вчинив зло з волі своєї, наклади на себе руки».

      – Хто це сказав тобі, сину? – нахилився ігумен. – А ти вбивав?

      – Ні… Але я мовчав і дивився. Я проклятий за цей гріх, тому приношу із собою зло. Мені не належить жити на світі.

      – Не квапся вчинити те, чого повернути не можна. Є різні провини і різні за них спокути. Тобі треба усамітнитися. Прийми аскезу і йди в скит. Над річкою Чугайкою стримить уривистий берег. Бери лопату, сокиру і йди. Я про тебе пам’ятатиму. А коли усвідомиш свою провину, відчуєш вагу її, тоді сам придумаєш собі спокуту. Аж тоді. Не квапся накладати на себе руки, це завжди встигнеш зробити.

      …Послушник дивився на Єпіфанія широко розкритими, проте недовірливими очима: чи могло аж таке страшне статися на світі? У Нямецькому монастирі так тихо й благодатно… Невже молодий чернець усе те сам на свої очі бачив?

      Сказав, ніяково посміхнувшись:

      – У тебе перо й папір на столі. Ти все це вигадуєш, щоб написати?

      – Перо й папір дав мені ігумен Ніколае, щоб я вилив на письмі свій гріх і зважив тягар заслуженої покути за нього… А я думаю тепер про те, щоб залишити пам’ять про нас. Для нащадків, можливо, замало буде одного Овідія…

СКАЧАТЬ