Орда. Роман Іваничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ свічки, отроче, – відказав Єпіфаній, – то це ще не означає, що у свічці його немає. Є в ній здатність зайнятися, і світить вона внутрішньою силою своєю, я бачу той пломінь. Тільки стовпець воску без ґноту ніколи не спалахне.

      – Ґноти у свічках, що я тобі приніс, суть, чом не засвітиш, щоб розігнати довкруж темряву?

      – Немає вогню у мене, я втратив вогонь.

      – Принесу тобі…

      – Не розумієш ти… Спершу треба просвітитися самому. Я хочу повернути до свого серця Бога.

      – Блюзніриш, отче! Чи ж може таке бути, щоб чернець жив без Бога?

      – Бога в мене відбирали ціле життя… Я, хлопче, родом з Кам’янки, що біля Фастова. Батько мій був богомільний, навчив мене письма, і скоро я вивчив напам’ять псалтир і часословець. До чернецтва готувався змалку: обідав лише в неділю й середу, спав на холодній долівці… Потім закінчив Київську духовну семінарію і став постником у Києво-Печерській лаврі. Поглинав я духовні книги і намагався не бачити, що діється довкола. Але бачити мусив: ченці навіть у піст йшли вечорами на чай, вони там їли поросята й карасі та гасили тлусті яства слив’янками і малинівками… За такою трапезою застав я одного разу самого ігумена Алілуя і скрикнув: «Таж піст, ваше преосвященство!» А він, підхмелений, відказав мені безсоромно: «Для прохвоста нема поста!» А в шафах, де одяг, я бачив зачинених жінок для похоті… Був я книгодержцем в ігумена Алілуя, їздив з книгами по хуторах святої Лаври і зрів страшну людську нужду. Я плакав перед образом Богородиці, прикрашеним діамантами: «Діво Маріє, де твоя правда: люди з голоду мруть, а твій образ у золоті!..» Я втік із Лаври і пішов учитися до Києво-Могилянської академії. Учив мене філософії мудрий професор Тимотей Вергун, богословія – отець Антоній Простибог, а піїтику й риторику викладав сам Феофан Прокопович, апологет Мазепи… То скільки Божого могло залишитися в моєму серці по тому, як ігумен Ніколае розповів мені, що у Софіївському соборі за десять днів по Полтаві Феофан оголосив прокляття своєму покровителеві й похвалу Антихристові?.. Я хочу повернути до свого серця Бога, якого витіснила орда страху, байдужості і зради…

      Спочатку з недовірою слухав послушник Єпіфанія, потім задумався і через якийсь час спитав знічев’я:

      – Як же ти опинився в нашому монастирі і чому прийняв аскезу?

      …Орлик і Войнаровський забули про сповідника, що увіч признався до змови з полковником Носом проти Мазепи і, розтривоживши цим гетьмана, спричинився до його раптової смерті; вони якусь мить дивилися виклично один одному в очі: полковник Войнаровський, небіж гетьмана, мав право спадку, і спадок той визначався не лише гетьманськими клейнодами й печаткою, а й двома бочками золота, які Мазепа встиг переправити на правий берег Дніпра в Переволочній, – освічений і ґалантний молодий генеральний старшина потайки мріяв про гетьманську булаву, проте готовий був поступитися досвідченому політикові генеральному писареві Пилипові Орлику, якого Мазепа першого посвятив у таємницю своїх стосунків з Карлом.

      Орлик пильно дивився у вічі суперникові, владно поклав долоню на інкрустовану перламутрову шкатулку СКАЧАТЬ