Однак тут я маю можливість виправдатися як перед Вами, так і перед усіма, кому оповідь моя не сподобалась би, як така, що не відповідає дійсності. Бо, виявивши, що спогади тих, хто в різний час писав про ваших предків, сповнені всіляких похвал, я мусив би або показати їх такими, якими побачив, або замовчати їхні заслуги, як чинять заздрісники. Якщо ж за їхніми високими ідеалами ховалося честолюбство, вороже, на думку деяких людей, загальному благу, то я, не угледівши його, не мусив і згадувати про нього. Бо впродовж усієї моєї оповіді ніколи не мав я наміру ані прикрити шляхетну справу благоліпною личиною, ані кинути тінь на похвальне діяння під приводом того, ніби його мета негідна. Про те, наскільки далекий я від лестощів, свідчать усі розділи моєї оповіді, особливо ж публічні промови або приватні судження як у прямій, так і в опосередкованій формі, де у висловах і в усій манері оповідача у найпевніший спосіб виявляється його натура. Чого я уникаю – то це лайливих слів, бо гідність та істинність оповіді від них нічого не виграють. Кожен, хто без упередження поставиться до моїх писань, може переконатися в моїй безсторонності, насамперед зауваживши, як небагато я говорю про батька Вашої святості. Причина тому – його коротке життя, через що він не міг стати відомим, а я був позбавлений можливості уславити його. Однак пішли від нього справи великі й славетні, бо став він батьком Вашої святості. Заслуга ця переважує діяння його предків і принесе йому більше століть слави, ніж злощасна доля відняла в нього років життя. Я в усякому разі, найсвятіший і найблаженніший отче, старався в цій своїй оповіді, не прикрашаючи істини, догодити всім, але, можливо, не догодив нікому. Якщо це так, то не дивуюся, бо вважаю, що, викладаючи події свого часу, неможливо не зачепити доволі багатьох. Проте я бадьоро вирушаю в похід, сподіваючись, що, завжди підтримуваний і обласканий благодіяннями Вашого блаженства, знайду також допомогу та захист у могутньому воїнстві вашого найсвятішого розуміння. І тому, озброївшись мужністю та впевненістю, що не зраджували мені досі в моїх писаннях, я продовжуватиму справу, якщо тільки не втрачу життя або покровительство Вашої святості.
Передмова
Маючи намір викласти діяння флорентійського народу в його межах і поза ними, я перше хотів почати оповідь із 1434 року за християнським літочисленням, – з часу, коли дім Медічі, завдяки заслугам Козімо і його батька Джованні, досяг у Флоренції більшого впливу, ніж будь-який інший. Бо я вважав тоді, що месер Леонардо Аретіно і месер Поджо, двоє видатних істориків, докладно описали все, що сталося до того часу. Та потім я уважно вчитався в їхні твори, бажаючи вивчити їхній спосіб і порядок викладу подій та наслідувати його, щоб заслужити схвалення читачів. І от виявилося, що перебіг воєн Флоренції з чужоземними державцями й народами вони справді виклали докладно, як належить, але стосовно цивільних розбратів, внутрішніх незгод і наслідків одного й другого вони багато чого зовсім замовчали, а решти лише поверхово торкнулися, тож із цієї
СКАЧАТЬ
