Історія Флоренції. Державець. Никколо Макиавелли

Чтение книги онлайн.

      За цих умов поширювалися ідеї ренесансних гуманістів насамперед через навчальні заклади – спочатку це була Острозька академія, що її викладачі удосконалювали свої знання в університетах Європи, передусім в Італії – Кирило Лукаріс здобув освіту в Падуї та Венеції, Діонісій Палеолог – у Римі. Пізніше до навчальних закладів долучилася Києво-Могилянська академія. Її засновник Петро Могила із самого початку взяв орієнтацію на тогочасну гуманітарну освіту. Тому професори академії знайомили спудеїв не лише з теологією та античністю, але й глибоко висвітлювали писання італійських гуманістів епохи Відродження, зокрема Марсіліо Падуанського, Франческо Петрарки, Джованні Боккаччо, Галілео Галілея, Тассо.

      Серед цих авторів ми знаходимо й ім’я Нікколо Мак’явеллі. Ідея сильної особистості була близька й зрозуміла Петрові Могилі, який своєю діяльністю реалізував її. Проте він не приймає ідеї Мак’явеллі про необхідність сильної світської влади державця – адже тоді треба було б визнати зверхність польського короля, проти влади якого Петро Могила повсякчас виступав.

      У системі поглядів Теофана Прокоповича – «голови вченої дружини» Петра І – ідея спільної влади державця стає основною.

      Якщо врахувати те, що інтелігенція України, до якої належало й духовенство, загалом «розчинилася» в чужих політично-державних програмах, то відшукати ідеї «національної єдності», проголошені Мак’явеллі, ми можемо лише в тих документах, які стосувалися козацького руху, – це козацькі літописи Самовидця, Григорія Граб’янки, Самійла Величка.

      І все ж те, що виокремлює проблему розуміння «Державця» в Україні, – це поєднання політичних і моральних критеріїв. Адже для українців, завдяки їхньому менталітету, було неприйнятним проголошення аморалізму державця. Це добре усвідомлювали видатні діячі на ниві політичної національної боротьби – Б. Хмельницький, І. Мазепа та ін. Вони широко сприяли розвитку освіти й національної церкви. І кожен з них спирався не тільки на високий рівень знань світової культури та політики, але й на вічні моральні цінності народу, про що маємо чимало свідчень.

      Повертаючись до Мак’явеллі, треба зазначити, що його творчість потребує постійної уваги – слід прислухатися до рекомендацій, які він пропонує, викладаючи суть «ремесла політика» в своєму «Державці». Чого варта лише думка про необхідність державця бути завжди здатним до нескінченних змін і політики, і ситуацій, і дій, бути, якщо потрібно, і «левом», і «лисицею». А хіба можна відкинути таку думку Мак’явеллі: «Про розум державця передусім судять з того, яких людей він до себе наближає; якщо ці люди віддані та здібні, то можна завжди бути впевненим у його мудрості».

      І найголовніше, що робить Мак’явеллі близьким для багатьох народів, які в наші дні стали на шлях розбудови власної державності, – це той палкий заклик, з яким звернувся він свого часу до співвітчизників: СКАЧАТЬ