На коні й під конем. Блакитна дитина. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Затамувавши подих, дивився я на діда. Я страх боявся, що він зверне у якийсь двір і не підійде до мене.

      Коли ж він наблизився впритул, так і не помітивши мене, я набрав якнайбільше повітря і щосили ревонув:

      – Ді-і-ду! Діду-у!

      – Гух!

      Дід стрибонув так, наче наступив на розпечену залізяку. Потім довго стояв, витріщивши на мене очі та хапаючись рукою за серце.

      – Ді-іду, поможі-іть! – заголосив я.

      – І гемонське ж дитинище! – отямився нарешті дід. – І сатана ж тебе впер сюди!

      Він довго кректав, розсуваючи вузлуватими руками лозини, а я терпляче нюхав пропахлу табачищем та пилом матню.

      Врешті дід пропхнув мою голову, потім схопив палицю і, перегнувшись через тин, уперіщив мене по спині.

      Біг я додому так, наче за мною гналася вся ота тропічна нечисть, що про неї розповідала мама.

      Земляні млинці

      В ту страшну, голодну весну, коли й земля, здавалося, стогнала: «їсти!», навіть діти не бавилися в свої звичайні ігри, а гралися в їжу.

      Випікали з чорної, розмоченої дощами землі пишні перепічки та млинці, варили з назбираних камінців галушки та вареники. Потім ходили одне до одного в гості, церемонно припрошували покуштувати багатих страв, розпускали неіснуючі ремінці на розбухлих від лободи та полови животах.

      Сьогодні ми мали гостювати у Ванька, що жив за чотири хати. Ванькова «світлиця» була біля самих воріт, на густому спориші, і ми залюбки гралися там.

      Ми вийшли на вулицю і відразу ж зупинилися: біля воріт стояла сусідська дівчинка і гірко плакала.

      – Чого ти, Ганнусю?

      – Со-онька покинула! – хлипала дівчинка. – Гратись не хоче!

      Г аннусю ми любили, може, на зло Соньці, яка часто дражнила нас і била сестру. Тому, не задумуючись, я запитав:

      – Хочеш з нами? В гості до Ванька?

      – Хочу, – погодилась Г аннуся і відразу вчепилася за мої пальці. Вона була дуже худа, і тоненькі, як палички, ноги, здавалося, ось-ось не витримають, поламаються, лише великий живіт, віддуваючись наперед, задирав брудну сорочину.

      – А що в гостях? – допитувалася вона, намагаючись не одстати від мене.

      – Там будуть отакі-о млинці, галушки і вареники з сиром, – відразу ж включився я в гру. – Потім пиріжки з яблуками та медом, сметана, шулики…

      Голодна фантазія моя не знала меж, і Г аннуся щораз ширше розплющувала і так великі од голоду очі.

      – І мені дадуть? – боязко запитала вона.

      – Дадуть і тобі.

      Дівчинка ще міцніше вчепилася в мою руку.

      Ванько зустрів нас у «світлиці». Подав усім по черзі руку, як це робили дорослі, розпитав про хазяйство, про врожай. Потім, погомонівши, почав припрошувати до столу:

      – Сідайте, дорогі гості, та їжте, що бог послав! Оце моя стара напекла СКАЧАТЬ