Навчи її робити це. Анна Малігон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зринали дзвінкі голоси дітей, посилювався вітер, сіріло небо, усе шуміло, жило, кудись рухалося.

      – А якщо влупить дощ, Марто? Ми й не подумали про парасольки.

      – Нічого, не розтанемо. Ми ж не карамельки!

      – А що там із часом?

      – Із часом – все минає – віджартувалася Марта, глянувши на годинник. – Тільки ми з тобою лишаємось тут і назавжди!

      – А що? Було б не погано.

      – Домовмося: у цьому місті часу для нас не існуватиме.

      – А простір?

      – Простір – то інше.

      – Що в нас попереду?

      – Монастирі. Страгів, Лоретанський…

* * *

      …По обіді Марта і Ліза відчули легку втому в ногах і уповільненість рухів. Сонце таки перемогло, густі хмари розповзлися і знову все довкола заблищало, як у передчутті свята. Дівчат прийняли Вальдштейнські сади. Цей палацовий комплекс був схожий на райський острів, відгороджений від галасливого світу високою кам’яною стіною. На його охайних доріжках між підстриженими смарагдовими кущами гордовито походжали павичі, біля стіни зі штучними сталактитами у вольєрі сиділи величезні сови, а у ставку плавали приручені риби неймовірних розмірів! Марта простягнула руку над водою, і біля неї відразу зібралася юрба золотих і срібних мешканців ставка, деякі висунули з води мокрі роти й роззявляли їх, чекаючи на частування. Ліза пожалкувала, що не взяла з собою булку – зараз би вона була якраз до речі. Нехороше заглядати рибам у їхні холодні очі, коли вони чогось очікують. Прогулюючись доріжками саду, дівчата побачили яскраво-синього павича, який ішов просто на них.

      – Дивись, невже і птахи тут ручні? – Марта спочатку зраділа, а потім помітила, як зблідла та розгубилася Ліза. – Ей, ну ти чого? Це ж лише пташка, яка, мабуть, хоче жерти, як і рибка, як і все живе в цьому світі. Розслабся, це ж не індик!

      Але Ліза глибоко дихала, і на її чолі з’явилися краплини поту. Вона полізла в сумку по носову хустинку. Руки її тремтіли.

      – Зараз ми проженемо цю пташечку, хай летить собі на сідало! – змінила тактику Марта. – Ану киш, чого витріщився? Ми тут у гості ненадовго, скоро вже й відчалюємо. Звиняйте, що без гостинця!

      Павич підійшов зовсім близько і, побачивши активну жестикуляцію Марти, затряс головою і розпушив хвоста.

      – Лізко, ну він же заграє до тебе! Точно! Ти тільки глянь, яка прєлєсть! – Марта, підкорена такою несподіваною красою, знов забула про Лізин стан.

      Не тікала гора від магометів, то ж магометам довелося тікати від гори. Добре віддалившись, Марта картала себе за необачність. Цього разу не обійшлося без інгалятора.

      …Єврейський Йозефів квартал – сумнозвісне гетто – нагнав тугу на виснажених прогулянкою дівчат. Вони обійшли його, купивши один загальний квиток на відвідування доступних екскурсійних об’єктів. Побували в декількох синагогах, і в Пінкасовій СКАЧАТЬ