Андрій Лаговський. Агатангел Кримський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ анекдот про грецьку пісню, – весело сказав він. – Сидів один грек коло моря в Одесі, заспівав пісню та й заплакав. «Чого ти плачеш?» – питає його руський. «Дуже жалісна пісня!» – «Ану, скажи її по-нашому». – «По-вашому?.. Прилетіла одна пташина, не знаю, як вона зветься по-вашому, та й сіла на дерево, знов не знаю, як воно зветься по-вашому. Посиділа, посиділа та й полетіла… По-руськи нічого не виходить, а по-грецьки – дуже жалісливо, аж плакати хочеться!» Я думаю, що цей анекдот не видумано… Візьміть українське «любисток» та «зозуленька»; хіба українця ці слова не можуть навести на дуже поетичні асоціації ідей? А котрий наш братчик сентиментальніший, то той, нагадавши собі на чужині рідну пісню, де є слово «любисток» та «зозуленька», зможе й заплакати – отак само, як отой грек. Спитайте ж його, чого плаче, то скаже знов так само, як грек: «Прилетіла пташина, не знаю, як вона буде по-вашому, сіла коло трави, не знаю як по-вашому, та й знов полетіла на Вкраїну… По-вашому – нічого не виходить, а по-українськи – дуже жалісливо…» Та хоч би він і з найбільшою научною точністю пояснив, що «любисток» – то levisticum officinale, а «зозуленька» – то cuculus, так хіба хто його зрозуміє?.. Це я подумав тому, що пригадалася вчорашня Грицькова пісня… Там поезією має дихати слово «саримсак», себто «часник». По-нашому «часник» – щось дуже не поетичне, а по-турецьки «саримсак» римується з дієслівною формою «сарилсак» себто: «Ах, коли б нам переплестися в обіймах!»

      – Ми вже коло купальні, – раптом перебив його Шмідт, ніби й не слухав нічого.

      Коло дверей купальні висіло оголошення, писане лихою російською мовою, бо держав купальню грек. Оголошення оповіщало публіку, що тут, у купальні, можна мати і каву, й пиво; далі йшов такий тариф на пиво:

      Пензинскй – 15 к. за будил.

      Венскай – 13 к. за будил.

      Чарскій – 15 к. за будил.

      Лимонадь – 9 к. за будил.

      А в кінці додано було примітку: «За казьтый будилокь залокь 5 капп».

      – Ну «будилокь» – це зовсім ясно: це російська «бутылка». «Пиво Венскай» і «пиво Чарскій» – це «пиво Венское» і якесь «Царское», – сказав професор, спинившись коло вивіски – Але «Пензенське» пиво… Відколи це в расєйській Пензі позаводилися такі бровари, що аж сюди з них пиво вивозять?.. Ах, та це має бути «Пільзенське пиво!» – весело доміркувавсь він, – Не з російської Пензи, тільки з чеського Пільзна!..

      «Чого йому весело?!» – з досадою думав Шмідт, що вже ввійшов був до купальні і мовчки роздягавсь на лавці під дерев’яним причілком.

      «Що це з моїм приятелем сталося?!» – думав і собі професор, ввійшовши і роздягаючись там само.

      Вони поскидали з себе одіж і сиділи на лавці так, як мати породила. Якось мимоволі погляд Лаговського склизьнув по голому тілі й животі молодого Шмідта. Той разом різко шарпнувся, підвівся та й прудко спустився по дерев’яних сходах у воду в море.

      «Що з ним?» – не міг додуматися професор.

      Як скупалися, Шмідт трохи ніби повеселішав. Обидва ще сиділи невдягнені, загорнуті в простирядна та й сушилися. Загадали вони слузі дати собі кави. Він поставив коло них на столику.

      – Хто СКАЧАТЬ