І будуть люди. Анатолій Дімаров

Чтение книги онлайн.

      – Коли? – аж смикнувся зраділо Василь.

      – З нового року. Сам Ленін сказав: годі! Війна скінчилася, чіплятися далі за воєнний комунізм – угробити все господарство.

      – Правильно! – рубонув долонею по столу Василь.

      – Обережніше, стіл поб’єш! – засміявся Гінзбург. І, знову набравши серйозного виду: – Це – поки що неофіціально, не для зайвих чуток… А тепер скажи мені от що: що там у тебе з комнезамом?

      – Ляндер уже доніс?

      – Не доніс, а доповів.

      – Ну, то я отак чистити комнезам однаково не дам! – відрубав сердито Василь. – Ти знаєш, товаришу, скільки невіруючих у нашому селі?

      – Цікаво, цікаво…

      – Я та Максим… От і всі, хоч оближися. То хто ж тоді в комнезамі буде, як усіх віруючих вичистити?

      – Так…

      – От тобі й так! А Ляндер в одну дудку: чисть – і нікакіх гвоздєй! А того не розуміє, шо комнезам – не бичок.

      – Так, Ляндер справді тут перегнув, – погодився Гінзбург і раптом, сердито почервонівши, напосівся на Василя: – А ти чого досі мовчав? Чому в повіткомі нічого про це не казав?.. Що, може, Ляндера злякався?

      – Боявся би – послухався б… Просто – не до цього було. Ви ж мене на повіткомі як мокрим рядном накрили… А ота найбільше… товаришка!..

      – А, Ольга! – весело засміявся Гінзбург. – Та нікому спуску не дає. Тій на зуби не попадайся… Ось зачекай, приїде вона колись до тебе та візьметься за ваших жінок…

      – Я всі містки по дорозі порозбираю, – пообіцяв похмуро Василь.

      Вже прощаючись. Гінзбург пригадав:

      – А як у вас справи зі школою?

      – Та як… – зам’явся Василь. Поліз був рукою до потилиці, а потім махнув досадливо: – Не кується й не мелеться!.. Школа, товаришу, то є, хороша є школа… Так що ж толку в тій школі, коли дітей вчити нікому.

      – Як нікому? – здивувався Гінзбург. – Пам’ятаю: вам ще торік учителя послали.

      – Та прислали, – невесело погодився Василь. – Тільки краще б ви його собі залишили. Біда то наша, а не вчитель… Куди йому з чужими дітьми возитися, коли він скоро своїм не зможе ради дати.

      – Він що – багатодітний?

      – Еге ж, багатодітний: уже третя дівка з отаким-о животом від нього ходить… А він, гад прищавий, ще з однією собачу любов закрутив!

      – Ну, це вже ваш недогляд, – заперечив Гінзбург. – Це вже ви повинні перевиховувати…

      – Його й без мене дядьки обіцяють перевиховати. Хай тільки піймають іще біля якої – вони йому котячі горішки вилущать. Викинуть і понюхати не дадуть… А я його, такого, й на поріг до школи не пущу! Совість моя партійна того не дозволить…

      – Доведеться підшукати вам нового учителя, – погодився Гінзбург. – А ти сам не жди, поки тобі на тарілці піднесуть, – зайди в наросвіту, може, на твоє щастя, хто й знайдеться.

      – Та СКАЧАТЬ