Над річкою П'єдрою, там я сиділа та й плакала. Пауло Коэльо

Чтение книги онлайн.

      – Якщо ти збираєшся зайнятися продажем нерухомості, забудь. Я не маю грошей.

      Мені було однаково, куди прямувати, – чи до якогось поселення в Наваррі, чи до самої Франції. Аби тільки не провести свята в Сарагосі.

      «Ну що, бачиш? – я почула, як мій мозок звертається до мого серця. – Ти рада, що прийняла запрошення. Ти змінилася, й сама цього не усвідомлюєш».

      Ні, я аж ніяк не змінилась. Просто трохи відпружилася.

      – Поглянь на каміння на стежці.

      Воно округле, гладеньке. Схоже на морську гальку. Але ж моря ніколи не було тут, на цих наваррських полях.

      – Ноги трударів, ноги прочан, ноги шукачів пригод відшліфували ці камені, – каже він. – Вони змінилися, й подорожани теж.

      – І це саме мандри навчили тебе всьому, що ти знаєш?

      – Ні. Цьому мене навчили чудеса Одкровення.

      Я не зрозуміла, та й не намагалася. Занурилась у сонячне сяяння, в рівнину, в гори на обрії.

      – Куди ми оце йдемо? – спитала я.

      – Нікуди. Просто насолоджуємось ранком, сонцем, прекрасним краєвидом. На нас іще чекає довга подорож машиною.

      Він вагається хвильку, а тоді запитує:

      – Медалик сховала?

      – Сховала, – відповідаю і наддаю ходу. Не хочу, щоб він завів розмову на цю тему, вона зруйнує відчуття радості й свободи цього ранку.