Самійло Кошич – козак-легенда. Дмитро Воронський

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ казала, що коли вперше його побачила, то він уже був сивим дідом.

      Розмовляючи, козак із дівчиною й незчулися, як опинилися на старій дорозі. Першою опам’яталася Міла.

      – Ось ми й вийшли на битий шлях. Іди вперед, за півгодини побачиш хати Ірдині. – Дівчина стрімко розвернулася і пішла в ліс.

      – Дякую тобі, Міло! Хай Бог тобі помагає! – гукнув на прощання Кошич.

      – Щасти й тобі, козаче. Не бійся власних батьків, вони тобі пробачать, – залунало у відповідь.

      Кішка вдарив на ноги і, йдучи шляхом, скоро побачив, як ліси розступилися і з’явився великий луг, посеред якого текла вузенька річка. Обабіч неї скупчилося два десятки скоцюрблених хатинок під очеретяними стріхами. На тому місці, де старий шлях вливався в луг, Самійла вже чекали друзі.

      – Гов! А ось і Кішка йде! Ми вже думали, що з тобою біда стряслася, і хотіли рушати на пошуки! – весело вигукнув Семен.

      – Самійле, чого ти такий брудний, мов чорт у пеклі? Чи ти в трясовину провалився? – запитав Марко.

      – У трясовину мене навмисно завів той падлючий циган, за яким я погнався, – відповів Кошич. – Дивом урятувався від смерті, а потім заблукав у лісі, мене вивела на шлях одна дівчина, що живе на болоті.

      – Хо-хо-хо! Друже, тобі точно слід оженитися, якщо ти навіть у глухому болоті дівчат знаходиш, – розсміявся Турбай. – У нас також пригода була.

      – А яка саме пригода? – поцікавився Самійло.

      – Біля Ірдині на нас якісь харцизи влаштували засідку, – почав розповідь Рудий. – Але коли ми проходили повз, то зрозуміли, що розбійників хтось добряче налякав. Ми почули рев невідомого звіра, кілька пострілів та гучні крики. Пішли на ті крики і знайшли п’ять земляних лежанок, у яких ще недавно були люди.

      – Ще ми там побачили покинуту зброю: дві рушниці, великий ніж та пістоль, – додав Турбай.

      – Навколо була зім’ята трава й поламане гілля, на якому висіли клоччя від одежі, – Марко продовжив далі оповідати. – Щось так налякало харцизів, що вони, залишивши зброю, чкурнули навпростець, не розбираючи дороги.

      – Покинуту зброю ми забрали собі. – Семен поклав руку на довгу рушницю біля своїх ніг.

      – Це просто чудово, бо я втопив у болоті свого пістоля та ножа, – сказав Кішка.

      – То візьмеш собі зброю харцизів, хай послужить доброму ділу, а не грабунку, – всміхнувся Рудий.

      – Певно, той циган, що стежив за нами, був із цієї розбійницької ватаги, – припустив Кошич. – А налякав розбійників Сава, скалічений бусурманськими катами чоловік, батько дівчини, що допомогла мені вийти з болота.

      – Кішко, розкажи нам про свої пригоди, так кортить їх послухати, – попрохав Семен.

      – Усе розкажу, тільки спочатку пообідаймо!

      – Слушна думка, – погодився Марко.

      Друзі пішли до подвір’я, де зупинилися козаки. Там Самійло перевдягнувся СКАЧАТЬ