Постріл в Опері. Лада Лузіна

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – І який з цього висновок? – спитав Мирослав.

      – Ще не знаю. Поки що нам достовірно відомо одне: Ахматова справді знайшла в Царському саду брошку – це не байка. І щойно вона її знайшла, вона та її сестра Ріка мало не потрапили до ведмежих лап.

      – Її сестра мало не потрапила до ведмежих лап. – Мир відсунув тарілку. – Я був там, – нагадав він. – Я бачив його очі. Вони були дуже… цілеспрямованими. Ведмедю я був не потрібний. Йому потрібна була тільки вона, ця мала. Вона, а не Анна.

      – Тобто ти хочеш сказати, справа в Ріці? Але що в ній особливого? – Ковальова розгорнула журнал, але не знайшла там нічого подібного до пояснення. – Ріка – не киянка. Не знайшла Ліру. Не торкалася до неї… Щоправда, дуже хотіла доторкнутися, волала: «Дай, дай!» Може, вона так намагалася забрати брошку в сестри, тому що Ліра призначалася їй? Ріка мала стати поетесою?

      – Ні, – трохи похмуро заперечив Мирослав, – гадаю я, Ріці призначався лише ведмідь. Він дивився на неї такими очима… – Мирові очі заволокло темрявою. – Такими очима дивляться, коли мають намір убити. Ні. Коли мусиш убити, – виправив себе він.

      – Для кого мусиш?

      – Для того, хто тобі наказав. Як наказувала мені Килина, коли їй потрібна була кров. Жертва!

      – Кров жертви, – відтворила Ковальова. – Килина. «AAA не розіллє, БД не піде…» Анна знайшла Ліру, а Ріку мало не розірвав ведмідь. Тієї ж зими брат Андрій ледве не помер. А якась людина таки потрапила під трамвай.

      Перед її внутрішнім поглядом вимальовувався певний логічний ланцюжок. Перед поглядом не внутрішнім – вікно і чорний ворон за ним.

      – Гаразд, – обірвала себе Маша, – підійдімо з іншого боку. Якщо Ліра й справді щось означала, чому, отримавши її в п'ять років, Анна не стала вундеркіндом? І почала писати справжні вірші, тільки коли виросла, у дев'ятнадцять-двадцять років, як усі нормальні люди?

      – А до цього? – прояснив Мир.

      – Писала наївні рядки, як усі нормальні діти та дівчата. Прочитавши її перші вірші, Микола Гумільов сказав: «А може, ти краще танцюватимеш? Ти гнучка».

      – Тобто вірші були такі собі?

      – І де поділася Ліра? Чому про неї немає жодних згадок?

      – А чому б тобі не запитати про це в неї самої?

      – У кого?

      – У Анни Андріївни.

      – Як?

      – Просто підійти й запитати.

      – Ну, це не так просто… – Маша знову пірнула у статтю. – До Киева Анна повернулася в сімнадцять років, у серпні 1906-го. На той час батьки її фактично розлучилися, батько витратив капітали дружини й залишився в Петербурзі. Мати переїхала жити до київської сестри. Анна вступила до старшого класу Фундуклеївської гімназії. Грошей не було, жили вони дуже бідно. В Києві Анна була близькою тільки зі своєю кузиною Марією Змунчиллою, з якою потім побрався її брат. А так була сама по собі, відособленою, гордовитою й відлюдькуватою. Як я до неї підійду?

      – Так, – СКАЧАТЬ