Антивірус. Олександр Есаулов

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ знаю, – розгублено відповів водій.

      Піщані бархани, ріденькі кущі саксаулу й ще якихось колючих рослин, гарячий вітер, що пашив жаром та ніс пісок, який негайно потрапляв до рота й огидно зарипів на зубах, як тільки пасажири відчинили дверцята та вийшли наружу. Чипсет повернувся до машини.

      – У тебе вода є?

      Водій мовчки простягнув почату пляшку води. Чипсет прополоскав рота, відчинив дверцята й виплюнув воду на пісок. Йому здалося, що вода випарувалася, не долетівши до землі.

      – Отакої…

      – Я, здається, знаю, де ми, – сказав водій, розглядаючи карту. – Це незаселена пустеля Жорстких Дисків. Але як ми сюди потрапили?

      – Макровірова робота, що тут ворожити… Мабуть, він дістався до комп’ютерної мережі палацу. Як вибиратимемося?

      Водій замислено почухав носа.

      – А хто його знає. Сила відключена повністю, жоден прилад не працює.

      Курсор одержував енергію від сили, що передавалася повітрям. Ніяких дротів для того потрібно не було. Сила пронизувала не весь простір Заекрання, бо така технологія призвела б до великих непродуктивних витрат енергії. Комп’ютери Головного палацу відслідковували маршрут курсора, як і інших об’єктів, які одержували енергію від сили, і подавали її повітряним коридором, немов кабелем. Коридор тягнувся за курсором, куди б той не переміщався. Зараз сила була відключена, а значить, і курсор перетворився на купу непотрібного металобрухту.

      Водій потягнувся до бардачка й дістав звідти компас.

      – Ось, єдиний прилад, який працює. Якщо це справді пустеля Жорстких Дисків, то перетнути її пішки – не менше місяця йти. Без води й харчів – чисте самогубство. Ми добряче влипли, пане Чипсете.

      – Сидіти тут і чекати невідомо чого – таке саме самогубство.

      – Ваша правда. Тому й кажу, що добряче влипли.

      Сумно помовчали. З кожною секундою в машині ставало все задушливіше й спекотніше. Чипсет вийшов з машини й плюнув на дах. Слина засичала й зникла майже миттєво.

      – Будемо сидіти, за годину або зваримося, або підсмажимося. Ну що, підемо?

      – Куди?

      – Та хоч до найближчого бархана, там подивимося, – Чипсет приклав до очей долоню козирком, закриваючи їх від сонця, – он на той бархан, – він махнув рукою у напрямку досить високого бархана, що піднімався зовсім недалеко від курсора.

      – Ходімо, – байдуже погодився водій, і тон його голосу зовсім не сподобався дворецькому.

      Чипсет пов’язав собі голову носовою хусткою і виліз із машини, по кісточки застрявши в нестерпно гарячому піску.

      – Ну? Що ж ти? – поквапив він водія, бачачи, що той не дуже рветься виходити з машини. – Чи ти думаєш, що треба йти кудись в інший бік?

      – А якщо не знаєш, де знаходишся, то яка різниця, куди йти? – водій знехотя виліз із курсора, так само, як і Чипсет, пов’язавши голову якоюсь не дуже чистою ганчіркою.

СКАЧАТЬ