Ворог народу. Генрик Ибсен

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ робити, заради себе самого. Я завжди гадав, що мені легше буде стримувати тебе, якщо я поліпшу твій матеріальний стан.

      Лікар Стокман. Що таке? І це також у своїх власних інтересах?

      Бурмістр. Почасти, кажу я. Людині, яка має офіційне становище, незручно, коли його найближчий родич завжди компрометує себе.

      Лікар Стокман. Ти гадаєш, що я це роблю?

      Бурмістр. Так, на жаль. Ти часто компрометуєш себе, і навіть сам цього не знаєш. У тебе неспокійний, задирливий і бунтарський дух. І до цього ще твоя нещаслива залюбленість у писанні всяких можливих і неможливих речей. Ускочить тобі щось у голову – і вже готова стаття, або й ціла брошура.

      Лікар Стокман. А хіба це не обов’язок громадянина ділитися з громадянством усякою новою думкою, якщо вона йому спала?

      Бурмістр. Громадянство зовсім не потребує нових думок. Йому найбільше личать добрі старі думки, визнані й затверджені.

      Лікар Стокман. І ти це так просто говориш?

      Бурмістр. Треба ж мені колись просто поговорити з тобою. Досі я уникав цього, бо знав, який ти вразливий. Але тепер я мушу сказати тобі правду, Томасе. Ти навіть не уявляєш, як ти шкодиш собі своєю запальністю. Ти скаржишся на владу, на уряд, обурюєшся, запевняєш, що тебе усувають… переслідують. А чого іншого може сподіватись така важка, як ти, людина?

      Лікар Стокман. Ну, ще що? Я – важка людина?

      Бурмістр. Авжеж, Томасе, ти дуже важка людина для спільної праці. Я пересвідчився в цьому сам. Ти не зважаєш ні на які міркування. Ти, вочевидь, зовсім забуваєш, що це мені ти повинен дякувати за свою посаду курортного лікаря.

      Лікар Стокман. Ні, я повинен дякувати тільки собі самому, нікому іншому. Я перший заговорив про те, що місто може стати блискучим курортом. Я єдиний говорив тоді про це, і я один тільки боронив цю думку протягом багатьох років, і писав, писав…

      Бурмістр. Безперечно, але тоді це було не на часі. Ти, звісно, не міг цього зрозуміти, сидячи у своєму ведмежому кутку. А коли прийшов слушний час, то я… й інші, ми взяли діло до своїх рук.

      Лікар Стокман. І понівечили ввесь мій чудовий план. Видно, що розумні голови там сиділи!

      Бурмістр. А мені здається, що в тебе знову бажання битись, і цьому бажанню потрібен вихід. Тобі хочеться зачепити тих, хто вищий за тебе – твоя давня манера. Ти не терпиш ніякої руки над собою, скоса позираєш на всякого, хто має вищу посаду, і почуваєш до нього особисту неприязнь. Щоб нападати, для тебе всяка зброя добра. Але я вже звернув твою увагу на те, що на карту поставлені інтереси цілого міста і, виходить, що й мої також. Отже, я кажу тобі, Томасе, що я буду непохитний у тих вимогах, що я маю тобі поставити.

      Лікар Стокман. Що ж це за вимоги?

      Бурмістр. Ти був такий довгоязикий, що говорив про цю делікатну справу із зовсім непричетними до неї особами, хоч на неї варто було б тобі дивитись, як на секретну справу дирекції, і, звісно, затерти її тепер уже не можна. Підуть усякі чутки й поговори, і недоброзичливі люди з-поміж нас почнуть прикрашати їх ще всякими СКАЧАТЬ