Месопотамія. Сергій Жадан

Чтение книги онлайн.

      Я й прокинувся цілком випадково, не так почувши, як відчувши її кроки. Спочатку внизу скрипнули двері, потім вона затупотіла витертими сходами, б’ючи долонею по перилах, завмираючи на поверхах, зазираючи вниз, перечікуючи й рушаючи далі. Вона підіймалася безкінечно довго, аж я встиг розігнати всіх ластівок, рвонув до ванної, намочив волосся, аби все було як слід, кинувся на сходи. Зіткнувся з нею лицем до лиця. Її помітно хитало. Вона тримала по пляшці шампанського в кожній руці. Піджак волочила за собою сходами, недбало підчепивши його правим мізинцем. Черевики її перемащені були піском і травою. Усмішка в неї була п’яна, виглядала вона чарівно.

      – О, – здивувалась, – ти без капців?

      – Неважливо, – заговорив я стримано й суворо. – Почув, що ти йдеш.

      – Чекав на мене? – засміялась вона.

      – Ключі хотів віддати, – говорив я далі, так само стримано й суворо.

      – Вип’єш? – запропонувала Даша.

      – Шампанське? – я вклав у питання максимум суворості. – Хіба за компанію.

      Вона кинула на підлогу піджак, сіла на нього, запросивши й мене. На спідницю її не можна було дивитися без болю, так це було відверто. Я сів поруч, відчуваючи босими ногами холод нічної долівки. Потрібно було все-таки не одягати футболку, подумав, хай би розгледіла, хай би вона все розгледіла. Даша сама взялася відкорковувати шампанське, довго з ним боролась, бовтала пляшку, зубами гризла фольгу. Врешті пляшка вибухнула, Даша запищала, втім, швидко заспокоїлась, за знайомство, сказала й приклалася до вина. Шампанське залило її всю з головою, потекло з уст, кудись за комір білосніжної сорочки, Даша різко передала пляшку мені, почала розстібати ґудзики, витирати шкіру, я зовсім розгубився, дивлячись, як вона ніжно й старанно торкається свого тіла.

      – Давай, – сказала, – пий.

      – Як робота? – запитав я поважно.

      – Робота нормально, – пояснила вона. – Нервова робота. У клієнтів завжди проблеми. Як працювати з людьми, в яких проблеми? Їх лікувати треба. А ти чим збираєшся займатись? – запитала.

      – Обживусь поки що, – відповів я, вирішивши не відкривати всіх козирів. – Можна тебе поцілувати?

      – Ще чого! Заведи собі друзів – з ними й цілуйся. Все, давай.

      Підвелась, підхопила піджак, сунула мені невідкорковану пляшку й пішла спати.