Обліковець. Марина Троян

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пакунок.

      – Ось! – простягнула його дочці. – Закрутилася з цим усім, сама розумієш, і забула тобі віддати.

      Надя сіла далі пити свій чай, а Міла дивилася на зім’яту картонку в себе в руках, яку вже бачила. Можна було й не відкривати коробку. Міла й так чудово знала, що в ній страшна гіпсова фоторамка у вигляді двох дерев зі сплетеними між собою кронами. Ця рамка, колись кимось подарована, хтозна з якого часу валялася серед маминого мотлоху.

      – Дякую, – тільки й спромоглася вичавити із себе.

      – З днем народження, доню! – усміхнулася Надя.

      Трохи посьорбали чай у тиші. Міла знову наважилася на нахабство:

      – Мамо, тоді позич мені сто гривень!

      Надя знову витріщилася на дочку.

      – Нащо тобі ці гроші? У тебе ж усе необхідне є!

      Міла глибоко вдихнула.

      – Мені треба віддати повитусі за роботу, – пояснила вона.

      – Ти що, здуріла? – Надя рвучко вистрибнула з-за столу, мало не перекинувши чашку. – Віддавати гроші тій циганці?

      – Мамо, вона врятувала Полину дитину! – Міла вся почервоніла й під мамчиним поглядом опустила очі. – А може, і саму Полю. Ти тільки подумай, що могло статися, якби не вона…

      – Дядя Боря відвіз би її в лікарню, і вона благополучно народила б там! – замалим не кричала на дочку Надя.

      – Дядя Боря не встиг і до нашої хати доїхати, коли Поля вже народжувала, – не відступалася Міла, втупившись у стіл, боячись підняти очі на матір. – І я Лейлі обіцяла… – зовсім тихо завершила вона.

      Надя пройшлася туди-сюди по кухні, сіла біля дочки.

      – Я тобі дозволяю не платити циганці, – підбадьорливим тоном сказала вона, поклавши руки Мілі на плечі. – Обіцяю, вона тобі нічого не зробить. А якщо зробить, то я…

      – Та не в тому річ! – замолилася Міла. – Ми з нею домовилися, вона виконала свою обіцянку, тепер мені треба виконати свою…

      Надя рвучко підвелася.

      – Я все сказала! – І вона вийшла з кухні.

      – А я – ні, – прошепотіла Міла й поклала голову на стіл.

      Через кілька днів Міла з мамою товклися біля пологового будинку, чекаючи Полю. Міла нерухомо стояла біля стіни та втуплювалася в голе дерево з порізаною де-не-де корою. А може, вдивлялася у власний внутрішній світ, що проступав на тій корі і своїми обрисами дивовижно з нею перегукувався. Надя шаруділа целофановими пакетами й обгорткою від квітів. Нащо Полі були ті квіти, Міла не розуміла. «Щоб підняти змученій дитині настрій!» – пояснювала мама, якій не шкода було витратитися на таке діло.

      Дядя Боря стояв осторонь біля машини й курив. Про те, що він був Надиним коханцем, знали всі. І хоч жив у сусідньому селі, про те, що в нього там є дружина й син, також знали всі. Але, очевидно, це нікого не хвилювало, а найменше – саму Надю. Спочатку хвилювало Мілу, але врешті вона вхопилася за спасенну думку «хто я така, щоб вказувати матері» та відсторонилася. Її спілкування з дядею Борею зводилося до привітань, уникань зустрічі поглядами й випаровування під СКАЧАТЬ