Сини змієногої богині. Валентин Чемерис
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Сини змієногої богині - Валентин Чемерис страница 54
Название: Сини змієногої богині
Автор: Валентин Чемерис
Жанр: Историческая литература
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-7050-0
isbn:
«На схід від цих скіфів-землеробів, за рікою Пантикапою, мешкають вже скіфи-кочівники, які нічого не сіють і не орють… ці кочівники на схід займають область на 14 днів шляху, що простягається до ріки Герра. По той бік Герри знаходяться так звані царські володіння і живуть найкращі, найчисленніші скіфи, які вважають інших скіфів своїми рабами. Місцевість, що її вони займають, простягається на південь до Таврики (це країна таврів), а на схід до рову, який викопали потомки сліпих… і до торжища при Меотійському озері, що називається Крменами».
Далі ще розпливчастіше, і сьогодні немає за що вхопитися, тож і кордони між скіфами-землеробами та царськими скіфами все ще невизначені. І не тільки в Придніпров’ї. Взяти хоча б Крим. На думку одних дослідників, там жили царські скіфи, інші певні, що кримські степи – це землі скіфів-кочівників. Зрештою, є думка, що західну частину Криму займали скіфи-кочівники, а східну – в тім числі й Кримський півострів – царські. Хоча Геродот відносно Криму чітко зазначає, що це була земля царських скіфів. (Там відомо кілька багатих поховань V – ІV ст. до н. е., що по облаштуванню нагадують царські могили. Можливо, там ховали власне не самих царів, а простих вихідців із племен царських скіфів.)
А ще Геродот згадує в своєму описові «Скіфії» каліпідів (погречені скіфи), алазонів («Вони, каліпіди, й інші далі тримаються скіфських звичаїв, але сіють і їдять збіжжя, цибулю, часник, сочевицю і просо. Вище алазонів скіфи-орачі… Ще вище неври, а поза неврами на північ, скільки знаємо, безлюдна пустеля…»).
А ще «батько історії» згадує «на північ од царських скіфів» меланхленів, запевняючи, що це чужий, не скіфський народ, «вище ж меланхленів простягаються болота й пустеля, скільки (лише) знаємо».
За Танаїсом, за землями савроматів край займають будини, за ними – традиційна пустеля. За тією пустелею, «якщо взяти трохи на схід, живуть фісагети, своєрідний і численний народ; вони промишляють ловами. Одразу ж за ними, в тому ж краю, інший народ, що зветься їрки. Вони також живуть із ловів, а організовують їх у такий спосіб: вилазить такий (ловець) на дерево – а їх густо в усьому краю – кінь же, вивчений, лежить на череві, щоб був нижчий. Напоготові є й пес. Коли він (ловець) забачить з дерева звіра, то відразу стріляє в нього з лука, сідає на коня й доганяє, а пес біжить слідом. Од них далі на схід інші скіфи, що віддалилися від царських скіфів і прийшли в цю країну.
Аж до кордонів цих скіфів була земля рівнинна з досить глибокими родючими ґрунтами; звідси починається ґрунт кам’янистий і нерівний… за нею зустрінуться люди на підгір’ї високих гір, люди, що живуть, як кажуть, лисі від народження – і чоловіки, і жінки. Вони плосконосі й мають довгі бороди. Мову мають свою, а одягаються по-скіфськи, живуть із плодів дерев. Дерево, що його споживають як їжу, зветься понтикон (не знаний овоч. – В. Ч.); воно величиною, як фігове дерево. СКАЧАТЬ