Мануал до черепахи. Тетяна Савченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ хоче стати пожежником. Хоче мати азбестовий скафандр і їздити на великій червоній машині з мигалками. Пожежники рятують життя.

      Але пожежник – це не Господь Бог, і деколи безневинні люди помирають, доки пожежник іще їде на божевільній швидкості.

      З того дня, як батько поїхав, Юрій-молодший добре знає, що безневинних людей не існує.

      Ольга хоче себе вбити

      Ольга має 13 років.

      Сьогодні Ольга хоче зробити це по-дитячому пристрасно. Вона краде магнітофон із братової комірчини. Іде на високу гору, ставить магнітофон на камінь і чекає на грозу. Насуваються хмари. Ольга тремтячими руками запихає касету і починає роздягатися, тому що як іще? Для підлітків не шиють гарних суконь, і в жодному вбранні вона не матиме достатньо серйозного вигляду, особливо якщо її вбрання намочить дощ. Ольга воліла би грози без дощу, адже такі грози віщують лихо, це кожному відомо. Але вона розуміє, що вибирати їй навряд чи дозволять, і погоджується на будь-яку грозу. Коли її знайдуть, думає Ольга, то напевно подумають, що на неї напав якийсь маніяк. Ольга ще не знає, які сліди лишають по собі маніяки, тому ця версія здається їй переконливою. Ольга зважує, чи подобається їй таке. Зрештою доходить висновку, що така версія їй не подобається, адже від маніяків гинуть однаково і щасливі, і нещасні, і вразливі, і байдужі, і яскраві, і знамениті, і ті, кого не розуміли, і ті, хто не потребував розуміння. До того ж Ользі вперше спадає на думку питання: а куди вона подіне одяг? Досі їй здавалося, що одяг згорить сам від удару блискавки, але ж блискавка вдарить у неї, а не в одяг. Звісно, вона може стати на одяг або взяти його в руки, але де гарантія, що він згорить повністю, а не залишиться під її тілом смаленим шматтям?

      Ольга вдягається назад.

      Мірошник розчаровано спускається, чіпляючись за чагарник, і йде доповідати Юркові-старшому, де насправді подівся його магнітофон.

      Ольга блукає містом

      Ольга має 15 років.

      Ольга любить блукати містом.

      «Ольга любить блукати містом», – тихенько повторює вона. Її цікавлять люди, що байдуже прямують повз неї. Кудись поспішають. Що у них на думці?

      Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює.

      «Ольга любить думати про незнайомих людей: куди вони йдуть, хто чекає на них удома, що їх хвилює», – вимовляє вона подумки. Інколи Ольга думає, що з неї вийшла б непогана героїня якоїсь драматичної книги. Блукаючи вулицями, вона полюбляє зачитувати собі фрагменти цього уявного тексту.

      «Вони ніколи не всміхаються», – мурмоче вона.

      Вони ніколи не всміхаються. Ольга гостро відчуває цю різницю: вони… я… Маленька беззахисна яскрава плямка у круговерті сірого натовпу.

      За якусь мить Ольга усвідомлює, що вона й сама не всміхається. І похапцем вдягає на обличчя усмішку. Крадькома підглядає у бічне дзеркало автомобіля – стоп, спершу зиркнути, чи порожній салон, Ольга вже має досвід – на результати своєї праці. Усмішка, СКАЧАТЬ