Гроші, Куба і література. Олег Галетка

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ здригнувся. Дивно й незрозуміло, але її голос невідомим чином впливав на його передміхурову залозу. Він відчував, як член вібрує в такт її звуковим хвилям. Звичайно, як призер шкільних олімпіад із фізики, хлопець міг відшукати складне пояснення цьому феномену, але проблема полягала в тому, що хвилі впливали й на його мозок. І якщо залоза відчувала підбадьорливий ефект, то з мозком усе було навпаки, він відключався, залишалися лише елементарні рефлекси.

      – Я? З В-вадимом? – знітився Вася. – Так, давно. Ми жили в сусідніх будинках, тому з дитинства разом.

      – І що, все це про землю на Кубі правда? – Мері катала оливку на зубочистці по губах.

      – Т-так, – до ерекції, що починалася, додалася сухість у роті.

      – Звідки він її взяв? Невже такий багатий? В очах дівчини з’явився інтерес.

      – Він не багатий, – посміхнувся Вася.

      Вася піймав себе на тому, що в нього менше тремтять руки. Він говорить із дівчиною й майже не затинається.

      – У нього не було батька, лише мати, вона працювала на фабриці.

      – Так Куба це все маячня для лошиць?

      – Ні! – В очах Василя спалахнув переляк. – У нього дід по матері військовий, ну, ще з тих часів. Коротше, він там «фіделівців» учив, а потім знайшов собі кубинку й залишився. А йому за колишні заслуги як борцеві за Свободу Кастро відвалив фазенду. Ну, дід помер, а фазенда й земля онукові в спадщину відійшла, от Вадим і вирішив туди поїхати.

      – Ясно.

      Мері допила мартіні.

      – Може, ще замовити мартіні?

      – Можна, – вигукнула Катя. – Тільки мені з горілкою!

      Вася підняв руку, але офіціантка його не помітила, він перехопив глузливий погляд Мері, смикнув долоню вниз і підвівся. Зачепив ногою стільницю, дзвякнули порожні келихи. Василь зніяковіло всміхнувся й пішов убік офіціантки. Наздогнав її майже біля бару, скоромовкою продиктував замовлення й повернувся назад.

      – А ти теж з ним їдеш? – запитала Мері.

      – А ти?

      Вася здригнувся, злякавшись власної сміливості. Дівчина засміялася.

      – А ти мене візьмеш?

      – Звичайно, – випалив хлопець.

      Випалив і зрозумів двозначність запитання. Мері стежила за його реакцією, помітивши розгубленість Василя, вона залилася голосним сміхом.

      – Ну, а серйозно? Віриш у цю затію?

      – Так! – Вася впевнено закивав головою, і краплі поту з чола закапали на стіл.

      – А ми ось сумніваємося, так, Катю?

      – Угу, – відгукнулася подруга.

      – Але якщо ти їдеш, то я думаю, що потрібно погоджуватися.

      Рум’янець залив щоки Василя, від слів дівчини в нього перехопило подих. Хлопець не вірив щастю. Рудоволоса богиня бажає їхати з ним.

      – Думаю, буде весело, – розсміялася вона.

      – Це буде новий виток наших життів.

* СКАЧАТЬ