Машина часу. Герберт Джордж Веллс

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ще за мить уже був ранок.

      У лабораторії стало вогко й мрячно. Знову прийшла ніч, потім знову день, знову ніч, знову день – і так дедалі швидше. У моїх вухах шуміло, а в голові було дивне, якесь невиразне відчуття неясності.

      Боюся, не зумію передати вам своєрідних відчуттів, якими супроводжувалася ця подорож. У будь-якому разі вони не дуже приємні. Начебто ви, зовсім безпомічні, прожогом мчите вперед і при цьому вас наповнює жахливе передчуття: ось зараз – ущент.

      Поки я так мчав, дні змінялися ночами, ночі миготіли, ніби змахи чорного крила. Неясне відчуття, буцімто я досі в моїй лабораторії, раптом зникло, і я побачив сонце, яке хутко стрибало по небу й перетинало його щохвилини, від сходу до заходу, і щохвилини розпочинало новий день.

      Я припустив, що лабораторія зруйнована і що я під голим небом. Здавалося, тут споруджується якась нова будівля, але я занадто швидко мчав, щоб розгледіти предмети, які рухалися навкруги. Навіть останній равлик – і той проносився повз мене щодуху.

      Мої очі дуже страждали від постійної зміни пітьми та світла. У короткі проміжки темряви я бачив місяць: він швидко вертівся на небі, змінюючи свої фази від молодика до повні. Я бачив слабке мерехтіння зірок, які кружляли по небу. Але у міру того як я мчав із дедалі більшою швидкістю, зміна ночі й дня зливалася в одні безперервні сутінки. Небо забарвлювала дивна синява, та сама чудова світла фарба, яка буває раннім присмерком. Сонце, що стрибало по небу, перетворилося на одну вогненну смугу, на яскраво блискучу дугу, а місяць – на бліду сяйливу стрічку. Зірок я вже не міг бачити й тільки іноді помічав яскраві кола, які виблискували у темній лазурі піднебесся.

      Ландшафт навколо мене, здавалося, був загорнутий у туманний серпанок. Я все ще перебував на схилі пагорба, на якому дотепер стоїть мій будинок, і наді мною здіймалася вершина, сіра й невиразна. Я бачив, як росли на цьому пагорбі дерева, постійно змінюючись подібно до клубів пари: то жовтіли, то знову зеленіли, росли, розширювалися й, миготячи, зникали. Я бачив, як виростали величезні будинки – туманні, чудові, а потім зникали, немов сновидіння. Уся поверхня землі начебто перетворювалася, танула й спливала на моїх очах.

      Маленькі стрілки на циферблаті, котрі відзначали швидкість мого руху, оберталися дедалі прудкіше. Я помітив, що сонячна смуга гойдалася вгору й униз, від одного сонцестояння до іншого, за менш аніж одну хвилину, таким чином виходило, що за хвилину я пролітав понад рік. Щохвилини відбувалася зміна: то в повітрі кружляв білий сніг, то він зникав, змінюючись на таку саму нетривалу яскраву зелень весни.

      Неприємні відчуття, від яких я потерпав на самому початку подорожі, трохи притупилися й перейшли в таке собі істеричне збудження. Я спостерігав незграбне розгойдування Машини, але не міг пояснити собі, чому це відбувається.

      У моїй голові панував такий хаос, що я не в змозі був зосередитися на якійсь конкретній думці та з якимсь божевіллям спрямовувався в майбутнє. Спочатку я майже не думав про зупинку й про будь-що, крім цих СКАЧАТЬ