Жити сьогодні. Христина Лукащук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і виходили з нього, прикриті простирадлом. Крива на моніторі ритмічно блимала, все працювало злагоджено.

      Він підійшов ближче до ліжка. Неприродна блідість шкіри вразила його дужче за всі ті дроти. Чоловік, якого він уперше побачив закривавленим, з головою, безвольно звішеною з керма, лежав тепер ідеально рівно і був абсолютно чистий. Жодної плямки крові. Здавалося, що і в його венах теж немає крові. Чи кров у нього не така, як у решти людей. «Навіть, якщо ти голубої крові, чоловіче, все одно – мусиш вижити», – мовив про себе слідчий і вийшов з палати.

      – Що ви тут робите? Хто дозволив вам сюди ввійти? Негайно покиньте це приміщення! Це реанімаційна, а не зоопарк. Куди тільки дивиться охорона? – все це, безсумнівно, було мовлено на його адресу ще й так гнівливо та обурено, аж він розгубився. Обернувшись на голос, він застиг, мов укопаний.

      Перед ним була вона. Втомлена, з червоними від безсоння очима, з посірілою від нестачі кисню шкірою, з тугою школярською рудою кіскою, без косметики, вороже налаштована до кожного, хто наважиться вторгнутися в її володіння, і – прекрасна.

      – А, це ви, – байдуже промовила вона. – Добре, що прийшли. Я хотіла сама вам подзвонити, та десь загубила візитку. Дуже добре, що прийшли, – ще раз повторила вона і в її голосі відчувалася полегкість.

      – Чим я можу допомогти? – ввічливо, щосили намагаючись демонструвати байдужість. Проте голос раптом перестав слухатися. В його низькому, занадто низькому голосі, всупереч його волі і зусиллям, з’явилися душевні нотки. Аж самому за себе стало незручно. Перед ним жінка – виснажена безсонними ночами, нав’язливим почуттям провини, незрозумілої жертовності, яка межує зі самознищенням. У них тут, у бюджетній лікарні, як на фронті. І раптом – він, мов Пилип із конопель, зі своєю телячою ніжністю. Так недоречно. Здається, він аж зашарівся, а над верхньою губою виступили краплинки поту. Повторив запитання, проте цього разу воно пролунало якось іще душевніше:

      – Що я можу для вас зробити?

      Вона стояла, схрестивши руки на грудях, – поза, якою підсвідомо захищаються від навколишнього світу, – і замислено дивилась у вікно. Клініка стояла на пагорбі, і перед ними відкривався розкішний краєвид. Околиці міста, за вікном, наче море, простиралися безкраї луги, що на обрії стрічалися з небом. Смарагдове зілля і тремтлива блакить неба вабили, аж хотілося злетіти. Вона відпускала свій погляд, а може, й свою втомлену душу, і ось так, витаючи в небесах, розправляла свої крила і… відпочивала.

      Зрозумів, радше відчув, що її нема, вона десь там, у незнаному польоті, її не варто турбувати, аби не сполохати. Він також усвідомив, що готовий стерегти її спокій стільки, скільки їй буде потрібно. Тому він просто мовчки чекав.

      Несподівано вона струснула головою, наче проганяючи від себе надокучливу думку, і поглянула на нього трохи відсутнім поглядом. І в тому погляді, він був упевнений, промайнуло задоволення. Хотілось би вірити – задоволення від його присутності. Від того поруху злетіла з голови блакитна СКАЧАТЬ