Название: Жити сьогодні
Автор: Христина Лукащук
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-966-14-7001-8
isbn:
Варто постояти в цьому приймальному відділенні години зо три і побачити все це на власні очі, щоб розуміти, чому нема співчуття в очах людей у білих халатах. Зрозуміти криві, цинічні посмішки на обличчях хірургів після другої доби каторжної праці. Зрозумієш, чому на тебе, що сам, без сторонньої допомоги, стоїть на двох ногах і здатен розмовляти, ніхто не звертає жодної уваги, і що навіть вищі сили безпорадні перед чиновницькою байдужістю. Зрозумієш і не ображатимешся, що дівчина з почервонілими від холоду щоками, бо перший поверх не опалюється, вчетверте не чує твого запитання, а пробує дати собі раду між трьома телефонами, що розриваються.
Слідчий навіть був радий, що вона не чує його по-зрадницькому ламкого, наче в юності, голосу, коли він запитує про лікарку з каретки «швидкої допомоги». Тому він обережно відчиняє двері, за склом яких сидить замордована дзвінками, викликами, запитаннями-відповідями дівчина, простягає до неї розгорнуте посвідчення і поволі, аби не злякати, робить чергову спробу поставити своє запитання, тепер уже рівним й упевненим голосом. Ця бліда дівчина із запаленими щоками в старій хутряній безрукавці поверх білого халата і, як він зараз бачить, у теплих повстяних, певно ще бабусиних, чоботах, замість роздратування, яке от-от готове було виплеснутися, викликає в нього повагу. Його власні сентименти здаються йому тепер недоречними.
– То де я можу знайти лікарку, що прибула сюди з постраждалим в автокатастрофі?
– А-а, ви про того архітектора, що так і не потрапив на свою презентацію? – хвильку подумавши, запитала дівчина, сяйнувши білозубою усмішкою.
– Так, саме про нього, але ж, на Бога, як ви в такому гаморі і в цьому нескінченному потоці пацієнтів можете про це пам’ятати? – щиро здивувався слідчий й трохи аж позадкував.
Дівчину потішила його реакція і, розохочена неприхованою зацікавленістю доволі приємного чоловіка, всім корпусом повернулася до нього й охоче почала пояснювати, що в неї хороша пам’ять на обличчя і що лице того пацієнта не можна було не запам’ятати. Зрештою, саме тому вона й витримує цей холод, гамір і гармидер.
– Не зрозумів, – знову здивувався слідчий, хоч уважав себе доволі метикованим, він завжди все схоплював на льоту і розумів усе з півслова.
Зніяковіння цього вольового чоловіка суттєво покращило дівчині настрій. Вона розреготалася. Її сміх був щирий, невинний і такий чіпкий, що за мить він теж почав усміхатися.
– Що ж тут не зрозуміло? До нас потрапляє чимало молодих чоловіків. Тут, у лікарні, відразу видно – одинаки це чи в них хтось є. Якщо ніхто не приходить провідувати, отже – одинаки. Берешся за нього і методично, крок за кроком, прив’язуєш до себе. Змінюєш йому білизну, голиш…
– Хіба це не обов’язки медсестер? – здивовано поцікавився СКАЧАТЬ