Зозулята зими. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ на смітнику.

      Ну й асоціації у мене!

      І хай йому грець, якщо я знаю про який розплідник вона верзла?! Чому це раптом я не в курсі?!

* * *

      Вийшов з лікарні. Задер голову, ковтнув свіжого повітря. В кишені настирливо загудів мобільний. «Робоча» мелодія. Машинально приклав до вуха, не глянувши на номер:

      – Алло!

      – Ти зараз за кермом?

      Прикушую язик, бо хотів визвіритися: «Персонального водія у мене нема!». Ну чого знову Василю від мене треба?! Недавно бачилися. І домовилися ж, що я зараз відпочиваю, а для предметної розмови зустрінемось завтра.

      – Гайда сюди, в офіс! Тут таке…

      – Буду за чверть години.

      Не подобається мені його тон. Навіть не розпитую, в чому справа, все одно доведеться їхати. Голос його якийсь перенапружений. Таким голосом повідомляти про крах улюбленого банку чи про злий вірус, що вивів із ладу усі комп’ютери фірми. Не певен, що Василь добре петрає в комп’ютерах, однак скумекав би, що з таким – не до мене, а до айтішників. Дуже сподіваюсь, там не новий підпал?!

      Біля офіса я був хвилин за десять. На якомусь перехресті даївець недобрим поглядом провів мою машину, але чомусь не став зупиняти.

      Відзначив це як першу удачу в новому році. Давно пора! А то рік починався з суцільних халеп.

      Удачі вистачило до першого погляду на спохмурнілого Василя.

      – Як там твоя Мала? – не в тему цікавиться він. Не витрачаючи часу на заперечення щодо «моєї», запевняю, що усе гаразд.

      – Слухай, вона ж тримала на руках того хлопчика, ну, через якого аварія… Не помітила чогось такого, не казала?

      Невпевнено смикаю плечем: мале як мале, перелякане, худеньке, у благенькій курточці. Дитина з небагатої родини. От що тільки воно, нещасне, робило у пристойному районі на світанку?

      – Знаєш, оті ідіоти з ментовки загубили його.

      – Як це?! – питання дурнувате. У міліцейських відділках може загубитися багато чого, хоч би якийсь папірець чи й невеликий речовий доказ. Але «посіяти» у будівлі трирічного хлопця!

      – Чорт його знає, – Василь безнадійно махає рукою. – Насвяткувалися як слід, чи що. І на загал вся ця справа гнила. Батечко активно відмазує свого Ілька, бо хоча той таки справжній ідіот, та все ж син… Добре, хоч не у середньовіччі живемо, бо точно на нас би повісили, типу ми того йолопа зурочили…

      – То що, це ми йому під колеса пацана сунули?! Чи дівчина винна, що порадила не сідати за кермо, коли на ногах не тримається?! Кажеш, той Богдан сам загубився чи?

      – Звідки ти взяв, що хлопець – Богдан? – робить стійку Василь, а я клену свій язик.

      – Почув, та й усе. Руслана ж сиділа тоді поруч із пацаном, говорила з ним, сунула йому в руки фантик із машиною від жуйки…

      – Звідки він у дівчини? – уточнює співрозмовник. Лише зараз збагнув, що зазвичай дівчата не носяться з таким мотлохом. Хоч від Руслани ще й не такого СКАЧАТЬ