Зозулята зими. Дара Корній

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ я чемно зберіг цілком нейтральний вираз обличчя навіть тоді, коли дізнався, що компроматну «бомбу» отримуватиму від мерця.

* * *

      Тобто, звісно, на момент останніх перемовин із шефом «власник» компромату ще був живим.

      А вже мені довелося вести бесіду з простоволосою, трішки напідпитку, жіночкою. Й наче у святковому, але дуже запраному вбранні. Вона старанно палила в грубці якісь фотокартки. Схоже, то були світлини її співмешканця. Ще з тих часів, коли він був молодим, здоровим і мав змогу обирати собі набагато ліпших супутниць.

      Та жіночі ревнощі доволі легко змінюють хід історії. І якби вона спершу виконала волю покійного і відразу, щойно його тіло забрали до моргу (уявляю, як «зраділи» напередодні свята медики зі «швидкої»!) кинула у грубу туго напханий чорний конверт, у котрому зазвичай, зберігають плівку для рентгену, то…

      Після такої заяви у мене виникла підозра: а чи справді її співмешканець добровільно «відмучився саме під свято» чи, може, йому підсобили за допомогою, наприклад, пігулок? Хоч якби довелося лежати ледь не паралізованим у неприбраній брудній кімнаті майже сільського (дарма, що міська околиця) будинку, а з близьких-рідних – лишень оця місцева п’яничка, то, хто й знає, чи смерть для нього найгірший вихід.

      Цікаво, що саме покійник збирався купити за гроші шефа? Здоров’я? Кілька зайвих років життя?

      Останнє питання мало на диво просту відповідь: шефа випередили. Ото зрадіє, як дізнається! Вчора, виявляється, до будинку під’їхала машина «на колір така самісінька, як Ваша, але більш крута». З неї вийшло двоє, «гарно вбрані, краще, ніж Ви, тільки в усе чорне: з голови до ніг».

      «І крутіші за мене», – підказав я.

      Конверт виклично темнів переді мною на брудному пластику столу. Простягни руку – і бери. Чи ж я із жіночкою не впораюся? І гроші зекономлю. От тільки така економія може боком вилізти. Раптом вона зберегла контакти отих «двох учорашніх»?

      – Та ні, не крутіші, – вона спробувала заклично посміхнутися. Вийшло не дуже. – Тобто там відразу видно, що бандити. Бо Ви чоловік інший: ввічливий, культурний, і ще сильний. Далеко підете. Ви не думайте, я не просто так патякаю! Я вмію бачити й приховане! У мене в роду справжні відьми були.

      «Ну, це й не дивно», – звісно, цю репліку я втримаю при собі, як і думку про те, що навряд чи пращурки були б у захваті від такого нащадка.

      Жіночка ж торочить своєї далі:

      – Так-от, у тих в чорному така погана ця… нергит-ти-ка, – ледь спіткнувшись на важкому слові, повагом провадила «відьма», – чорна-чорнісінька! Недарма Митько не хотів із ними зв’язуватися. Хоч і гроші вони давали непогані.

      А це вже цікаво: що ж то за такі прибульці були, коли навіть непогані гроші їхню енергетику не покращили? Що ж до Митька, він, якщо я правильно розібрався в ситуації, зв’язався з ними чи з їхніми попередниками кілька років тому, коли ще міг вільно пересуватися. А потім чомусь передумав. Та ще й прихопив таємничі документи.

      Останнє, СКАЧАТЬ