Гра в паралельне читання. Міла Іванцова

Чтение книги онлайн.

      Несподівано поринувши в спогади, Віталій піднявся на другий поверх харчевні, вимив руки, узяв тацю і рушив уздовж роздавального ряду. Вибрав грецький салат, солянку, порцію плову, пару шматків хліба і задумався, яку каву замовити. Раптом побачив напис «Компот» і всміхнувся. Подумав, що це слово поступово вимивається з лексикону, як і сам продукт із ужитку. Звісно, хтось десь іще його варить, але в кав’ярнях, ресторанах, осередках фаст-фуду пропонують мінеральну чи солодку газовану воду, сік, каву, чай та ще інколи «морс». Компот – це з іншої епохи. Адже ми рівняємося на закордон! А світ компотів не варить. Там п’ють «джюс».

      Він усміхнувся і поставив склянку з прозорою прохолодною рідиною вишневого кольору на свою тацю.

      Віталій із задоволенням помітив вільний столик біля вікна, яке більше нагадувало скляну стіну. В епоху, коли не маєш часу зупинитися на бігу і придивитися до чогось уважно, нагода поєднати обід із розгляданням привабливої перспективи – неабиякий бонус! Можна сказати, два в одному.

      Ліворуч за вікном, у невеличкому парку коло пам’ятника гетьману Сагайдачному, жовте листя нагадало Віталію прочитану зранку мініатюру про Джина та Фею. Він знову посміхнувся. А кажуть, пора кохання – весна. А чом не осінь? Стає прохолодно, хочеться зігрітися самому, зігріти когось своїм теплом – досить зв’язне пояснення союзу двох людей, логічніше, ніж зростання гендерного інтересу разом із пробудженням природи від сну. Прокинувся? Вставай, іди працюй! А от перші холоди навівають думки про тепло, затишок, килими, гарячі обійми та гіпнотичний камін…

      Умовно логічний ланцюжок образів перервало слово «камін», і Віталій судомно стиснув виделку та ніж. Це колись із ним було. Він заплющив очі, опираючись спогадам, але вони палахкотіли слайдами, мов іскри над дровами, виринали з підсвідомості, давно загнані туди, немовби в архів.

      Йому тоді так хотілось обійняти, зігріти, вберегти її, ніколи нікому не віддавати… І просто хотілося як жінку… І то була не Жанна. Віталій відчув у собі гарячу хвилю бажання. Безжальні спалахи слайдів обпікали пам’ять, і він відкрив очі, сподіваючись, що це допоможе.

      Знову взявся за їжу, час від часу кидаючи погляд за вікно.

      На протилежному краю площі не перше століття височіла старовинна жовто-біла споруда Контрактового будинку з чотирма білими колонами. Кажуть, колись там бували на ярмарках Гоголь, Шевченко, Міцкевич і навіть сам Бальзак. І що вони там робили? Це був шопінг? Вихід у люди?

      Трохи ближче, по ліву руку – двоповерхова біла будівля-каре Гостинного двору з арками, праворуч – велична напівкругла споруда Києво-Могилянської академії. Струмінь спогадів змінив напрямок, і Віталій пригадав, що за радянських часів там було Вище військово-морське СКАЧАТЬ