10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ дякую! Звісно, я погоджуюсь! А це далеко звідси?

      – Ні, це на Празі. Я на машині, отже, хвилин за п’ятнадцять будемо на місці.

      – Як?! Прага? – не повірив своїм вухам Роман.

      – Так, це такий район Варшави, за Віслою. Називається Прага. А що таке? – запитала його Аґнєшка.

      – Ми якраз звідси мали сьогодні виїхати до Праги. Тільки до чеської.

      – А, яка різниця, – втомлено махнула рукою полька, – від долі не втечеш, Романе. Судилося вам сьогодні дістатися Праги, і ніхто цьому, вочевидь, не завадить.

      Роман не був так глибоко і по-філософськи налаштований, але погодився з Аґнєшкою. У всякому разі він сприйняв пропозицію польки з олімпійським спокоєм, якось відсторонено, певно, через емоційний шок від сьогоднішніх подій. Почувався перестудженим і спустошеним – вони з Оленкою добряче змерзли за останні кілька годин, а їли ще вранці. Не дивно, що бажання дістатися теплого помешкання, де, можливо, навіть буде що перекусити, миттю і вщент розбило залишки здорового глузду й типової для деяких чоловіків непримиренності із ситуацією, коли всі проблеми вирішує жінка. Підозри відступили, самолюбство вгамувалося й стишено осіло, неначе мул у збаламученій річковій воді. Залишилася тільки вдячність.

      – Добре, Аґнєшко. Дуже дякую тобі. Нехай цей вчинок зарахують при обліку гріхів і добрих справ. Я зараз розповім усе Оленці, і ми підійдемо до машини. Де вона стоїть?

      – Ні-ні, давай не так зробимо. Автівка моя тут недалеко, і я сама до вас під’їду. А подрузі своїй ти зараз краще нічого не розповідай. По-перше, це буде великий шок, по-друге, вона ще, може, не схоче нікуди їхати, виключно з жіночої впертості. А їй треба зігрітися й поспати, я звідси бачу, що вона вже синя від холоду. Тому ось тобі термос із чаєм, дай їй випити трошки, а я до вас зараз повернуся, відвезу до помешкання, а там буде видно.

      – Вона ж зрозуміє, що ми приїхали не на вокзал, а на квартиру!

      – Нічого не зрозуміє, повір.

      Аґнєшка простягнула йому термос і, не чекаючи на відповідь, пішла далі вулицею, до цілого ряду припаркованих на площі машин. Роман повернувся до Оленки, торкнувся її плеча.

      – Агов, мала. Це я. Тримай, я тобі чаю приніс. Ти дуже змерзла?

      Олена миттю повернулася на рідний голос, на обличчі заграла усмішка, щоправда, дещо стривожена й вимучена. Вона простягла руку до Романа, торкнулася його куртки й миттю заспокоїлася. З обличчя зникли відтінки хвилювання. Якщо Роман поруч – значить усе в порядку.

      – Ти де так довго був, Ромчику? Я замерзла нереально. Ми не спізнимося?

      – Таксі довго викликав, ці поляки з їхнім Різдвом… Насилу додзвонився, а поки зумів пояснити… Оленко, випий чаю, я взяв тобі, аби зігрілася трохи.

      – Давай-давай, дякую дуже. Добре, що ми без речей вирішили виїхати, правда? Зараз тягався б ти, мій бідненький, ще і з валізами, крім того, що зі мною.

      – Оленко, припини, будь ласка.

      – Ну добре, добре, не бурчи.

      Сліпа СКАЧАТЬ