10 слів про Вітчизну. Олексiй Чупа

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ мене це може добити. Добре?

      Десь на середині цієї вишуканої промови Роман збагнув, що жінка ні слова не зрозуміє, бо він за звичкою говорить українською й навіть не спробував перейти на свій неоковирний English. Від цієї думки хлопець аж похолов. Проте полька слухала його уважно, ніби пригадуючи щось, маска люті нечутно відлетіла кудись убік, і під нею проявилися доволі приємні риси обличчя.

      – Гаразд? – перепитав.

      Невпевнено всміхнувся їй, але згадав, що має побите лице, і потупився. Сніг, який вона досі не струсила з джинсів, подекуди розтав і розійшовся темними плямами. «Вона має теплі стегна», – майнуло в голові в Романа, а слідом за цим: «Чччорт, про що це я?!»

      Він підвів очі й подивився на неї питально, мовляв, то що, я піду вже?… Полька нарешті заговорила:

      – Ви українець?

      – Що?! – мало не закричав Роман. – Чорт забирай, ви мене розумієте?

      – Так, розумію. Будь ласка, не згадуйте диявола, адже сьогодні вечір перед Різдвом Христовим…

      – Добре, добре, вибачте! У мене величезні проблеми, а я не знаю польської мови і, правду кажучи, перебуваю в цілковитому відчаї зараз.

      – А що сталося? Я можу чимось допомогти?

      Вона говорила з відчутним акцентом, повільно, але доволі правильно. Очевидно, перед тим, як щось сказати, літери вкладалися в її голові у слова, потім слова – у речення, після цього все перевірялося на доцільність і точність. І аж тоді полька виштовхувала із себе вервечки звуків, які Романові в теперішньому становищі здавалися дивом Господнім, навіть попри його відверто скептичне ставлення до вищих сил. Роман зиркнув у бік Оленки, що досі стояла недалеко від них, секунду подумав і випалив:

      – Сталося те, що я і моя подруга, – он вона, бачите, – мали б за годину їхати до Праги. Але мене побили ваші срані польські гопники, забрали торбу, де були гроші, квитки і все інше, і тепер я не знаю, що робити.

      – Що таке «срані гопники»?

      – Ну, дрібні злодії. Мене пограбували серед білого дня, просто у ваше, бляха, католицьке Різдво!

      – Я вас іще раз прошу, не лайтеся, пане! – вона підвищила голос.

      – Вибачте, вибачте, це з відчаю, я зазвичай не лаюся.

      – А документи у вас залишилися?

      – На щастя, так.

      – Тобто ситуація така: вас побили ці, як їх… – Її і без того повільна українська взяла довгу паузу. Жінка завмерла, мов статуя, пригадуючи щойно почуте слово, а потім, важко його долаючи, з польським наголосом на передостанній склад врешті видихнула: – Гопники, так? У вас немає грошей, і вам нема де ночувати.

      – Точно, – погодився Роман.

      – А чому ваша подруга там стоїть і не підійде до нас? Я б захвилювалася, якби мій еммм… друг… стільки часу говорив із красивою жінкою.

      «А ми скромні», – подумав Роман і, знову повернувши голову в бік Оленки, пояснив:

      – Вона СКАЧАТЬ