Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ шлях знищить і нас, і тебе самого. У мене немає в серці прощення. І я розриваю між нами всі особисті стосунки». Бен-Ґуріон надіслав їй холодну відповідь, сказавши, що її лист нічого не змінить у його ставленні до неї.[559] Його підозри зросли, коли Ізраїль Шохат поїхав до Радянського Союзу разом із начальником Трудового батальйону Менахемом Елькіндом. Шохат, схоже, перевіряв можливість установлення нового політичного напряму у взаємовідносинах з елітою Москви. Радянський Союз мав видати нову «Декларацію Бальфура», у якій заявляв би, що вважає необхідним створення комуністичної єврейської держави в Палестині. Шохат сподівався отримати зброю і просив радянську владу провести льотну підготовку юнаків із Палестини, щоб єврейська держава могла мати військово-повітряні сили.[560]

      Як і очікувалося, Комітет установив, що коло ветеранів «Га-Шомер» діяло як збройне підпілля, а Бен-Ґуріон справив враження людини, яка врятувала авторитет робітничого руху.[561] Але до того часу, коли Комітет представив свої висновки, інцидент було майже вичерпано, оскільки Трудовий батальйон уже було розпущено.[562] Елькінд і кілька інших членів повернулися назад до Радянського Союзу.[563]

      Тим часом країна змінилася.

«Птахи літають під нами»

      Навесні 1924 року Сполучені Штати розпочали нову імміграційну політику, яка, окрім інших аспектів, ускладнювала в’їзд євреїв до країни.[564] Сіонізм не мав такої можливості після укладання Декларації Бальфура. Одночасно з тим, як набула чинності нова американська політика, у Польщі розпочалася економічна криза, жертвами якої стали також і євреї, які мешкали там. Оскільки варіант переселення до Америки вже був неможливим, десятки тисяч польських євреїв оселилися в Палестині; 1924 року прибуло понад тринадцяти тисяч, а 1925 року – понад тридцять чотири тисячі.[565] Вони складали основну частину Четвертої алії. Для в’їзду до Палестини вони потребували дозволу британської влади; час від часу встановлювались квоти на єврейську імміграцію відповідно до наявних можливостей працевлаштування у країні.

      Хоча сіоністи ніколи не припиняли протестувати проти квот, до них приєдналася більшість єврейського національного керівництва. Це був зважений та обережний крок сіоністського месіанізму. Як звичайно, влада схвалювала запити на імміграцію, подані через сіоністів.[566]

      Як секретар «Гістадруту» Бен-Ґуріон ненавидів цю хвилю імміграції – «власників кіосків», як він називав нових жителів Тель-Авіва, навіть якщо серед них були робітники, які прибули в цей період. Власники кіосків як дрібні підприємці, на відміну від робітників, були вимушені зрівнятися з опонентами свого руху і, отже, послабити його. «Сприяння імміграції робітників зараз є центральною і життєво важливою потребою нашого руху», – заявляв він тоді.[567] Це було одне із завдань, які він поставив СКАЧАТЬ