Бен-Ґуріон. Держава за будь-яку ціну. Том Сегев

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у губи, торкався оголених рук, а твої очі благали мене залишитися трохи довше. І голосніше, ніж твої очі, моє серце кричало: залишайся, залишайся, і ми обидва рахували ті кілька хвилин, що минали так швидко».[426]

      Проте листи висувають на передній план рольову гру двох символічних персонажів, які посіли місця справжніх Давида і Паули, вони зображують динамічний розвиток історії кохання. Спочатку вона була тільки його «дружиною», як він писав у своєму щоденнику в день їхнього весілля; того самого дня він вигадав для неї нове ім’я. Вона ж і далі підписувала листи власним ім’ям Пауліна, а свого чоловіка називала «Бен-Ґуріон», саме так і він підписував їй свої листи. Бен-Ґуріон любив її як «дружину», «матір» та «сестру». У заповіті, написаному тоді, він розділив опіку над дитиною між нею та батьком у Плоньську.[427]

      У рольовій грі вона була постраждалою й обвинувачуваною стороною; він був правопорушником із почуттям провини.

      «ПОВНЕ ВІДНОВЛЕННЯ ПРАВ НА ЗЕМЛЮ»

      У її листах відчувалося тяжке, іноді несамовите горе. Вона розповідала йому про докучливих сусідів і про біль у ногах, що набрякали під час вагітності. Їй було важко засинати, мучив зубний біль та штовхання дитини. Гроші, які він виділяв для неї, затримувалися. Але понад усе Паула писала про свою самотність. Давид був єдиним, з ким вона могла ділитися своїми труднощами, і його поруч не було. Вона благала дозволити їй приєднатися до нього у Канаді; він відповідав, що подорож зовсім не дешева і що він може покинути табір у будь-який час. «Ти поганий коханець, чоловік та батько», писала йому вона, і знову й знову нагадувала ту обіцянку, яку він давав їй, – ніколи не зневірюватися та не бути вбитим. «Усе настільки похмуро і сумно у моєму житті, – писала вона. – Я почуваюся такою нещасною… я перечитувала усі твої листи сьогодні, і ти не уявляєш, як гірко я плакала… і як же ж мені не плакати, якщо у мене немає нікого, ближчого за тебе. Ти – усе моє життя… а решта здаються мені мертвими… Я ніколи не думала, що кохатиму настільки піднесено, але єдиний Господь знає, наскільки сильно я люблю тебе… я уявляю, що коли повернуся додому з лікарні, ніхто нас не зустріне… Як і ніхто не може зайняти твоє місце, ти такий хороший, особливо для мене… Я гадаю, що не заслуговую на щось краще, та маю терпіти»[428].

      Його відповіді надходили поетапно. Спочатку він відповів на її претензію, що зачепила його найбільше: «Кохано, ти думаєш, якби я тебе любив більше, то не погодився б їхати до легіону? Чому ж ти мене так мало знаєш!». Бен-Ґуріон запевнив її, що є одним із тих людей, хто кохає раз у житті. Після цього він написав, що співчуває їй і намагатиметься взяти на себе, якщо зможе, якісь її страждання. «Коли я читаю твої листи, – писав він, – я відчуваю все, що відчуваєш ти, і страждаю від усього, від чого й ти». Він додав, що сумує за нею і відчайдушно хоче бути поруч. На третьому етапі він прагнув спокутати провину: «Я хочу впасти до твоїх ніг і благати СКАЧАТЬ