Заплакана Європа. Наталка Доляк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ горить, і влягається зверху на Миколу. Воліє втриматися на чоловічому тілі в такому положенні, аби жодною частинкою себе не зачепити пожовкле чуже простирадло.

      Розніжені від пестощів закохані не сподівалися почути, як відчиняються вхідні двері. Молодята завмирають, дивлячись один на одного театрально округленими очима. За хвилину до власної спальні заходить, посвистуючи, огрядненький дядечко.

      Свист зненацька припиняється, ніби свистуна хтось вдарив важким тупим предметом по свистку.

      – Перепрошую, – запопадливо каже дядечко й додає: – А це сорок друга квартира?

      Микола бере ситуацію в свої руки, подає голос з-під Людочки, яка соромиться глянути на власника сорок другої, лише світить старому в очі голим цупким задом.

      – Ми від Слави! – майже пафосно проголошує Коля в надії, що чоловік усе зрозуміє й зникне на якийсь час, аби дати окупантам одягтися.

      Натомість дядько починає усвідомлювати, на що перетворилася його цнотлива спальня, червоніє й жбурляє в закоханих пустим цебром, яке доти тримав у руці. Микола, як справжній джентльмен, ногою відбиває відро й накриває Людочку собою. Тепер хазяїн квартири має змогу розгледіти й хлопцеву дупу.

      – От паскуда! Ану, забирай звідси свою брудну шльондру, – знавіснілий чоловік штурхає зашкарублими долонями Люсю й Миколу, які міцно обнялися.

      – Та вийдіть ви! – волає Микола до дядька.

      – Це я маю вийти? – обурюється той.

      – Ми лише вдягнемося, – благає Микола, вибиваючись із сил.

      – Ага! Шурхатися по чужих ліжках, жамкатися їм не соромно, а вдягатися їм соромно.

      Чоловічий вереск врешті-решт набридає мовчазній Люсі. Голосно зітхнувши та від’єднавшись від Миколи, дівка йде сміливо на дядька, випнувши голі груденята. На стільчику, куди гепнувся очманілий старий, складена Жужина одежина. Дівчина витягає її з-під чолов’яги, ошелешеного спогляданням голої натури. Він був спочатку затих, роззявивши рота, тоді, підскочивши та зашарівшись, вилетів із кімнати.

      – Більше ніяких хат! – сичить Люся, йдучи з Миколою по проспекту.

      – А де ж тоді? На лаві? – кавалер саркастично посміхнувся, а потім дуже серйозно додав: – Але якщо ти бажаєш, то можна й на лаві.

      Люся вирвала свою руку з його, пришвидшила ходу й, не оглядаючись, кинула Миколі:

      – Досить! Не приходь більше до мене. Козел!

      Між Гельсінкі та Стокгольмом

      Тримаючи у руках чималий багаж, двоє молодих людей, які щойно випірнули з тоталітарного світу, стовбичили, мов більмо на оці, посеред вокзальної площі однієї зі скандинавських столиць, славетного міста Гельсінкі, колиски видатного фінського композитора Яна Сібеліуса – чи не єдиного всесвітньовідомого фіна.

      Чоловік, Микола Бабенко, як людина, що вже колись принюхувалася до західного п’янкого повітря завдяки мандрівничій професії моряка, почувався трохи краще, ніж його дружина, на три роки молодша за нього 22-річна Людочка Бабенко, в дівоцтві Жужелиця. Вона-бо вперше опинилася аж так далеко від дому.

      Гепнувши бебехами об охайний СКАЧАТЬ