Земля (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ xlink:href="#n_84" type="note">[84]. Цей ланц продав відтак старий Григорій жидові на Гоппляцу, а він, Івоніка, був саме тоді при тім і пізнав панський ланц. Догадався зараз, відки се походило, але мовчав. Сава ж був його дитина! Те все скоїв Сава, однак що він мав діяти! Сором признатися-таки перед усіма, що ось його син злодій, а з другим злодієм камратує[85] й туманить людей.. Бог дав йому двоє дітей. Але що по одній стороні було саме добре, вийшло по другій саме зло. А він їх однаково любив обох, вигодував однаково працею своїх рук. Оба були його рідні-ріднесенькі діти…

      – Як Михайло піде до рекрутів, і він побачить, що нема кому все кутати[86], він поправиться. Тепер він ще на Михайла спускається! – потішав він жінку й себе самого.

      – Дай Боже! – відповіла Марія. – Але доки він буде держатися сеї гадини, доти буде триматися його зло й лихо. Се я вам кажу, бадіко. Він сміється вже з мого жалю, а то, відай, не смішне, як мама плаче. Він вилить, що мені серце з жалю тріскає, що Михайло мусить іти, а він каже: «Ідіть з ним до жовнірів… Хто йому там подасть груді?» Таке він до своєї мами говорить. У нього тверде, недобре серце, і Бог би його скарав за його слова!

      – Не проклинай, Маріє! – успокоював, остерігаючи, Івоніка. – Він так само наша дитина, як Михайло. Він поправиться. Я вже йому кілька разів казав, та упоминав його, що коли не поправиться, не дістане від мене ні грудки землі. Все, кажу, дам Михайлові. Він се знає. І він знає, що чоловік без землі нічого не значить. Він се дуже добре знає. І видить, що Григорій у селі значить перед людьми…

      – Вже змалку був такий упертий і злосливий! – тягнула Марія далі своє. – Я собі нагадую все добре.

      – Від дитини нема чого великого надіятись, на те воно й дитина, і до того нема що чіпатися. І ми були колись дітьми й робили добре і зле. Що хто винен тому, що був дурною дитиною?

      – Я кажу лише, що він уже тоді був непослушний і упертий і робив своїй мамі все наперекір, як вона приказувала що-небудь!

      – Чи ти слухала все твоєї небіжки-мами, Маріє, ге? – спитав чоловік і усміхнувся, бог знає чому, вимушено.

      – Ви старі й дурні! – затріпотала вона нетерпеливо. – Я говорю про огонь, а ви говорите про воду. Я кажу, що він був уже змалку упертий і злобний, а ви кажете мені, які-то змалку були ви, яка я і які були інші. Що мені з того?! Адіть, одного разу, коли ще був малий, відібрав йому один хлопець – мені здається, молодший брат Тодорики, що відтак помер, нагадуєте собі? – відібрав йому сопілку, бо вони все оба разом на толоці пасли товар. Сава не сказав нічого. Чотири неділі пізніше зловив великого джмеля і упхав його хлопцеві за ковнір. Як хлопчище заслаб і лежав запухлий, а Саву за те били і сварили та й допитували, чому таке наробив, мовчав, як камінь. Затявся та й мовчав. «Видиш? – кажу йому, – він може і вмерти!» Він споглянув лиш по-вовчому в землю, зморщив брови, а по якійсь хвилі почав плакати. Плакав, але не сказав ані словечка. А як я приказала піти до хлопця та його мами та перепросити обох, не рушивсь з місця. Неначе закам'янів, так стояв тутки, СКАЧАТЬ