Людина (збірник). Ольга Кобилянська
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Людина (збірник) - Ольга Кобилянська страница 8

Название: Людина (збірник)

Автор: Ольга Кобилянська

Издательство:

Жанр: Зарубежная классика

Серия:

isbn: 978-966-03-4168-5

isbn:

СКАЧАТЬ почав був говорити про нервовість і що вона мусить берегтись. Говорив багато про обов’язки, котрі має супроти себе й супроти других; особливо проти родичів[19]. Замітив, між іншим, що людина – звірина привички і що є люди, у котрих чутливість – джерело всякого безталання…

      Вона лиш десь-колись відповідала, і то віднехочу, байдужно. Нарешті він почав говорити і про їхні домашні обставини, порушив поведення брата, видатки батька, його турботи, гризоту, його зламаний душевний настрій…

      – Не можна інакше збирати, як сіялось… – закинула вона байдужно. – Родичі самі винні, що він пропадає. А пропадає він без рятунку. Опроче… я вірю і в дідичність блудів.[20]

      – Критичний у вас розум, Олено, – говорив він з важкою міною, – аналізуючий, розважний дух. Вам я можу щось важного відкрити. Правда, се, що скажу, невідрадне. «Des Lebens ungemischte Freude ward keinem Irdischen zu Teil»[21], – цитував він патетично. – Однак ви зумієте се перенести, ба і других навчити зносити такі пригоди…

      Вона нічого не відповідала і не питала нічого. Думала лиш, що сильним духом суджено і багато перенести. А він почав говорити. Зразу манівцями та оборотами, а трохи згодом таки прямо, без усяких застережень. Протягом одної години довідалась, що всі вони знищені, що її батька через якусь-то суму, котру мав у себе в сховку й котрої недоставало, віддалять зі служби.

      Вона не ворухалась. Побіліла лиш, немов стіна.

      – На те була я давно приготована, пане доктор, – ледве прошепотіла. – Давно; однак що можна проти того вдіяти?

      – Проти того… нічого! Надіймось, що, може, йому, хоч з ласки, друга або і третя частина пенсії дістанеться. Ви, однак, можете чимало вдіяти!

      – Для кого?

      – Для ваших родичів, для вашої сестри, а найбільше для себе.

      – Справді не знаю…

      – Знаєте, Олено прийміть К-го. Він незабавки проситиме вас о руку…

      Стало тихо.

      – Не можу.

      – А чому?

      – Бо, як ви й самі сказали, у мене аналізуючий і розважний дух, критичний розум…

      – Не розумію вас зовсім, говоріть ясніше!

      – Бачу, що не розумієте мене. Буду, отже, ясно говорити. Не люблю його, і наші погляди на життя розходяться далеко. Я не в силі його й себе оббріхувати.

      – Ви сього і не робите. Він вас хоче, а ви годитесь на се.

      – Не зношу його і сумніваюсь, чи зможу ще кого-небуть у житті полюбити. Се вам відомо, пане доктор. А подружжя без любові – се, на мою думку, брудні відносини. А я не хочу в ніякі такі входити.

      – Ще перед хвилиною казали ви, Олено, що можна і полюбити се, що ненавиділось.

      – Так, але папіроска – се не людина.

      – О Олено, Олено, – кликнув він, – у що ви вжилися? Куди загонюєтеся ви у своїй хоробливій, пересадженій уяві?

      Вона, неначе гадина та, звинулась, СКАЧАТЬ



<p>19</p>

Родичі – батьки.

<p>20</p>

Дідичність блудів – спадковість помилок.

<p>21</p>

«Ніхто із смертних не був цілком щасливий» (нім. – Ф. Шіллер).