Царівна (збірник). Ольга Кобилянська

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ котрим приглядалася з подивом, як мелькали по струнах ніжно-зручно під час гри на скрипці, і я відтягнула, мов зелектризована, руки від нього. Цього одного руху було йому, мабуть, доволі, щоб його роздразнити ще більше, бо, не ожидаючи довше моєї відповіді, обізвався наново:

      – Не правда ж те все, що я кажу? Не вгадав я, може, ваших думок? Ви хотіли би мене мати інакше «спрепарованого», а то більше на ваш лад, за вашою жадобою краси. Таким, яким я тепер є, не могли би ви мене довго любити, не могли би накормити своєї ненаситної уяви; я вам задрібнодухий, замало гордий, забуденний, заслабосильний до «боротьби проти буденщини», з котрою ви не годитеся, – не правда ж?.. Тому ви тепер не хочете мене!

      – Тепер ні, тепер ні! – шептала я за ним у несказаннім зворушенні, не підводячи ще завсіди до нього очей.

      Він відгорнув бистрим рухом волосся з чола і розсміявся добре мені знаним лиховісним сміхом.

      – Знаєте, що? – сказав. – Зробіть мені ту ласку і скажіть, кого ви тепер любите, коли вже не любите мене!

      Я підняла голову і глянула на нього довгим щирим поглядом.

      – Я нікого не любила, Орядин, крім вас, нікого іншого в світі. Коли те, що живе тепер у моїм серці, можна назвати любов'ю до мужчини, то на ту любов маєте ви одні право, однак мої чувства належать ще й до якогось іншого світу, світу, котрого я ще не знаю, лише існування його відчуваю, про нього мрію. Описати вам його докладно я не в силі, але бажаю його пізнати і в нім жити. Коли б це навіть мав бути світ терпіння, то я й на нього згоджуся!

      – Це цікаво! – сказав він. – Я переконуюся, що у вас нема розуміння дійсності. Когось любити і не послухати голосу серця, не ущасливити самої себе і інших, цього я не розумію. Куди горнуться ваші думки, до чого клонитесь ви, чого виглядаєте ще в житті? Оце ненаситне щось у вас – оце ненавиджу я у вас, задавив би те одним рухом, щоб не виступало більше проти вашого власного щастя, щоб не росло, щоби замовкло навіки і піддалося звичайним життєвим законам! Всі прочі ваші закиди проти цього – то дитинство!

      Я дивилася на нього широко отвореними очима.

      – Як ви казали, Орядин, що в мене нема «розуміння дійсності»?

      – Нема, ані одної іскорки нема!

      – То я була б вам у житті лише тягарем, і ми не годились би ані в наших бажаннях, ані в наших змаганнях! Коли так, то лучче нам розійтися!

      – Тіштеся!

      – Я не тішуся. Мені жаль, що ви мене не розумієте; я хочу ще жити іншим життям, як досі. Ні, ви не розумієте того, хто хоче бути цілковито чоловіком. Коли раз освободжуся від усього того, що пригнітало і путало мене тут, тоді стане для мене кожний день днем празничним. Я вже тепер відчуваю розкіш такого життя!

      – Ага! життя товаришки старої дами! – закинув злобно і викривив згірдливо уста. Ледве споглядав на мене, лише колись-не-колись кидав на мене поглядом лютим і насмішливим, мовби хотів мене бити.

      – Вам це, може, смішно, – відповіла я, зранена глибоко гостротою його глуму, – однак у моїй душі намулилося стільки, СКАЧАТЬ