.

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ замовкла цілком. Певна, що поздоровить нас, я підвела очі, і він справді нас поздоровив. Його погляд спинився на мені так… сама не знаю як! Я відчула його так, як не відчула ще ніякого погляду досі.

      Він минав по моїй стороні, а мені навинулась думка, що він змінився в тій самій хвилі. Який же він гарний!

* * *

      Ми познайомилися. Воно склалося так: від кількох днів пробуває у нас один товариш вуйків, професор з P., на ім'я Лорден. Бажаючи його з своїми тутешніми товаришами познайомити, велів вуйко нам всім надвечір зібратися й піти в міський город[18]. Туди сходились всі знайомі. Вечір був прегарний, воздух свіжий; в городі грала добра музика, і, увійшовши туди, застали ми вже велику громаду гостей.

      Я була нині, як Лена казала (вона була в незвичайно ласкавім настрої), «неприступна». Якась томляча туга загніздилася мені в серці.

      Зі входом в город опанувало мене легке, на лихорадку подобаюче зворушення. Цікаво обвів мій погляд групи людей: перші, другі; стрітив знайомих; звичайні лиця, а нині начеб нудніші, як звичайно.

      Пішли далі, – я все роздивляюся. Нараз стиснула мене Лена за руку.

      – Ходім туди! – кликнула втішно. – Он туди, близько альтани! – І, звернувшись живо до тітки, шепнула їй кілька слів до вуха. Мені причулося ім'я Зоні, і я глянула на вказане місце. Під величезною, добре мені знайомою липою сидів надлісничий зі своїми «жінками», а біля них один молодий судовий практикант, Ленина і Зонина «тайна». Тітка звернулася туди, а ми обі за нею.

      Дуже живо й дуже галасливо відбулися привітання. Не побалакавши ще як слід, найшли десь уже й причину до найсердечнішого сміху. Розділились коло двох столів і посідали. Лена немов знов зрослася з Зонею, а молодий урядник і собі сів біля них, веселий і ласкавий до Зоні, хоч Лена горнеться більше до нього.

      Побачивши мене, що стою ще нерішена, до кого прилучитися, Зоня обзирнулася довкола себе.

      – Де Василь дівся? – спитала бистро. – Василю! – кликнула нетерпеливо, а трохи згодом віддалилася від нас, розглядаючися на всі сторони живо.

      Відчувши, о що річ іде, мені стало ніяково, і я була готова підійти до панни Марії, але тут схопила мене Лена за руку.

      – Пожди, – мовила, – не бачиш? Зоня хоче тебе познайомити з Орядином. З ним лучче забавишся, як з панною Марією, він і так казав мені колись-то, що рад би тебе пізнати. Панна Марія розбесідувалася так живо з професором Лорденом, що було би нечемно переривати їм бесіду!

      – А я таки піду до неї, – відповіла я холодно. Я вже зрозуміла, чому й вона бажала мене позбутися, бажала знайомства мого з Орядином. Вона не любила мене коло себе, коли який мужчина зближався до неї. Зоні вона не боялася, бо була гарніша від неї. Тепер вона держала так сильно мою руку, мов кліщами.

      – Яка ти! – сміялася на силу[19]. – Мабуть, нинішній комплімент Лордена, що подобаєш з твоїм волоссям на Лореляй, сподобався тобі так, що ти хотіла би його ще раз почути? А от дивись, там вже іде Зоня. – І справді почувся десь Зонин голос біля нас.

      – Я СКАЧАТЬ