Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник). Леся Гончар
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Леся Гончар страница 3

СКАЧАТЬ цю не можемо затвердити, наші діти нам не пробачать. Наша культура – найрідніша в світі. Наше слово не вмре, не загине. Совість – головне! І лебеді так низенько-низенько, чи гуси…

      – Будемо допрацьовувати, знайдемо когось з наших… – виносить вердикт дрібноокий зам і ковтає шматок маковика.

      В голові чиновника округлюються цифри відкату, що перепаде через «наших», і під корсажем розливається приємне тепло чи то від коньяку, чи то від помсти… Кому потрібні такі вільні митці? Вільних ніхто не любить.

      Відкриття меморіальної дошки, квітень 1996

      Кучерявенко зі свитою виголошує промову. Вже зовсім інша меморіальна дошка, відчута і перероблена «нашими», сумно й одиноко дивиться на натовп. Щось у ній вгадується з минулої роботи Художника. Гіпсова версія роботи Художника, забракована худрадою, пилюжиться на горищі його будинку на Нивках. Сам Художник у цей час знову в Нью-Йорку, на Мангеттені.

      Кучерявенко, проймаючись глибоким відчуттям відповідальності перед «найріднішою культурою» і майбутніми поколіннями, патетично проголошує промову:

      – Світоч української культури! Титан! Яка геніальна робота!..

      З-під поли чиновникового піджака зрадницьки виглядає край корсажа, яким підперезане його неслухняне пузо. З кишені солідно поблискує новий мобільний телефон, уже без валіз і антен – технічний прогрес.

      Вересень 2002 року, Київ

      Місто змінило своє обличчя за останніх сім років. Кучерявенко міцно вріс у крісло в конторі на Подолі й затверджує художні проекти. Деякі провалює, керуючись власним корсетним патріотизмом. Ба більше – пішов угору: сам як архітектор підписався під найбільшими проектами перебудов. Тільки й того, що підписався. Халтурні стовпи на Хрещатику рано чи пізно таки заваляться…

      Ще не до кінця зломлені чи оглянцьовані ЗМІ вперто порівнюють Кучерявенка з Лазарем Кагановичем. Той свого часу теж хотів змінити обличчя міста – переінакшити його на свій копил, повирубувати тополі й каштани… Теж упивався владою, грошима і власною безкарністю. Прикриваючись мистецькими смаками й удосконаленнями, зводив пам’ятки власної нікчемності.

      Місто протистоїть по-своєму. Розсипається бризками зухвалого сміху ще недозомбованих постсовком студентів Художньої академії, що на вічних пагорбах. Місто залишається собою в скверах і парках, у затишках ще не вирубаних Кучерявенком тополь. Художник працює в Нью-Йорку, але щоліта повертається до свого міста, бо тут йому легше дихається. Він уже давно вирішив стати сам собі спонсором, здобути фінансову незалежність, щоб ніколи не залежати від Кучерявенків і йому подібних.

      Балтимор, вересень 2002,

      Український фестиваль у Петерсон-парку

      Художник щойно скінчив велике скульптурне замовлення у цьому місті й декомпресується пивом разом з друзями на зеленому газоні, спроквола про щось бесідуючи. Трохи про політику, трохи про мистецтво, трохи про виживання на еміграції. Сонце шкварить більше ста за Фаренгейтом, на сцені ансамбль «Лиман» танцює СКАЧАТЬ