Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник). Леся Гончар
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Балта – Бруклін – Балтимор. Історії та малюнки з імміграції… (збірник) - Леся Гончар страница 2

СКАЧАТЬ бригадир.

      – Не журіться, молодий чоловіче, все влаштується. Ошь моя картка, може щось треба…

      – Не пропадемо!

      Кафе «Веселка», 2-га авеню, ранок наступного дня після відкриття виставки в Українському музеї

      Сопілкар зі Львова Микола підходить до зажуреного депресованого Художника. Бере каву, посміхається, сідає.

      – Ось тобі свіжа преса, брате. Тепер, кажуть, трипільці Мангеттеном ходять… Це про тебе? Був на відкритті виставки?

      – Ні, не був…

      – Оце так, а я був. Там уже нові куратори інтерв’ю пресі роздавали. Директорка музею в дизайнерській трипільській сукні збирала компліменти. Рідне посольство якогось клерка прислало, у пом’ятому костюмчику – виголосив «хвалебну речь». А потім одна молода археологиня брошуру презентувала – така кучерява і гарна дівчина – з Прінстона, кажуть.

      – Яку ще брошуру? – здивовано перепитує екзильний Художник, а в душі його здіймається циклон і антициклон одночасно.

      – Я ж кажу – свіжа преса! – Микола віддає лискучу кольорову брошуру.

      – Отакої, то це ж фотографія з мого каталогу, який я в Києві видав… – читає. – О, то це ж моя стаття, тільки трохи перекручена… Англійська мова і справді краща… У них що, свого матеріалу на Заході нема? Ти взагалі щось про авторське право знаєш, брате?

      – Е, забудь. Коли починають дуже критикувати, то це комусь повинно бути вигідно… Залишаєшся в Нью-Йорку?

      – Залишусь трохи, попрацюю. Подивлюсь, що далі з моєї виставки зварганять.

      Київ, листопад 1995,

      двір скульптурного комбінату на Подолі

      Художник тягне на плечі мішок гіпсу, який йому виписали на виконання замовлення меморіальної дошки відомого Письменника в центрі міста. Машини немає, ловить тачку. На чорній «волзі» підрулює Руслан Кучерявенко, завідувач архітектурних пам’яток міста. Кажуть, посада прибуткова, кожне художнє замовлення проходить через його стіл. Він визначає, судить і бере усе, що треба. Не корито, та годівничка неабияка.

      – На машину не заробив у Нью-Йорку? – скептично шкіриться Кучерявенко. В руках тримає валізу, до якої причеплена телефонна трубка. На даху «волги» антена, як сирецька телебашта. Весь пристрій скидається на рацію часів німецької окупації. Художникові пальця в рот не клади:

      – А це у вас мобільний телефон чи пристрій для заглушки ворожих голосів у спадок від батька-генерала із застійних часів дістався?

      Кучерявенко ображено майнув фалдою шкіряного плаща і заклопотано забубонів у трубку. Поговорювали, що чиновник, коли вчився в художній школі, мав цілий набір своєрідностей. Підперезувався корсажем, наприклад. Мабуть, осанку ставив. Чи живіт ховав. Художник придивляється до талії чиновника, але вирішує промовчати щодо корсажа. Підкотила тачка.

      – Робота буде готова вчасно, через два тижні, як було домовлено, – кидає Художник і вантажиться в тачку разом з гіпсом.

      – Попрацюй, попрацюй… – Кучерявенко в супроводі кількох кривозубих СКАЧАТЬ