Вир. Григорій Тютюнник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ постьобуючи себе прутиком по халявах, пішов до корівника.

      Дорош саме накидав на воза гній і стояв спиною до дверей, коли прийшов Гнат. Глянувши на Кузя, у якого раптом на обличчі проступила поштивість, Дорош відразу зрозумів, що появився сторонній і, напевно, із сільського або і районного керівництва. Дорош озирнувся і, побачивши Гната, його незалежну позу, його ревізуючий погляд, його самовпевнене обличчя, догадався, що це і є голова сільради Гнат Рева, про якого йому говорили ще в районі.

      – Хто тут Дорош? – суворо запитав Гнат голосом слідчого і зупинив погляд на Дорошеві, добре знаючи, що це ж і є той, кого йому треба.

      – Я, – відповів Дорош і сперся на вила.

      – Пред’явіть документи.

      – А ти хто такий? – прикидаючись незнайком, запитав Дорош.

      – Прошу не тикать. Я – голова сільради.

      – Ну то й що?

      – Сказано – документи давай, а не розбалакуй! – Гнат підозріло глянув на Дорошеві окуляри, обміряв його очима з ніг до голови. – Хто тебе знає, що ти за людина.

      Дорош, усміхаючись, глянув на Гната; але очі його під окулярами зробилися холодними і пронизливими.

      – Ну, от що, голово, якщо ти цікавишся моєю особою, то поїдь у район. Там тобі все про мене розкажуть. А документів я тобі не покажу – ти не міліція.

      – Так ти хочеш, щоб я її зараз же викликав? – почервонів на обличчі Гнат і вже сікався до сварки, але Дорош обрізав його однією фразою.

      – Куди? – крикнув він на Гната, який ступнув був уперед. – Не йдіть, товаришу голова, хромові чобітки в гній замажете.

      Гнат, приголомшений окриком, опішив і відступив назад, але потім зрозумів, що ця людина ніскільки не боїться його та ще й насміхається. «Хто його знає, що воно за птиця», – подумав Гнат опасливо. А Павло, ляпаючи себе долонями по колінах, закричав, захлинаючись від сміху:

      – А що, Гнате, получив гривеник здачі?

      Гнат, насупившись, мовчки вийшов із корівника.

      XI

      Оксен проводив засідання правління по-своєму. Він не обмежувався одними лише членами правління, а радо приймав усіх, хто бажав бути присутнім, так що на засіданні були і волярі, і пташниці, і конюхи, і бригадири, і просто рядові члени колгоспу. Часто навіть з хуторів люди заходили й собі послухати, про що воно говоритиметься, а разом з тим перекурити і відпочити з дороги. Всідалися вони поближче до дверей, розмотували довгі, як торби, кисети і мовчки диміли страшним самосадом, іноді й собі вставляючи слово, особливо тоді, коли зачіпалися хутірські інтереси. Якщо ж їх ніхто не зачіпав, то вони сиділи мовчки, а як мовчанка набридала, то починали перешіптуватися поміж собою про різні господарські речі на зразок того, що «оце носив продавати порося, та не продав, бо мало давано» (порося при цих словах тихо порохкувало в мішку, що лежав тут же таки, в куточку), або віщували погоду, що от, мовляв, канальський півень так і стримить на тину, та так співа, що не на дощ, а, видать, на сушу.

      Таке СКАЧАТЬ