Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ До блазника виходить деревляна дівчина і обіймається з ним. А сміху на ринку стільки, що жидам вуха деревіють, що пани в канцеляріях із крісел зіскакують. Увесь сміх із сіл прийшов на ринок. Старі мужики тягнуть синів і молодиць за плечі, аби йти за орудками, а їм ані в гадці покидати комедію. Аж надвечір маса розлізається і лишає пустий, гидкий ринок, аби мали де бавитися жиденята.

      У такім місті жиє маленький панок. Він на пенсії, дітей не має і жінки не має. Сам сивий уже, в сивім капелюсі і сивій одежі. Цілий день сидить у панськім склепочку і мовчить. Що пани другі пробують з ним говорити, то він на той час тягне зі склянки пиво і забуває потім відповідати. Найстарший гість, пан староста, також не може до нього приступити. Панок мовчить цілий день у склепику і чекає на мужиків. То як часом мужичку хтось справить до панського склепу за таким вином, що від серця від’їдає, або за таким моцним, чорним цукром, що від нього попускає в грудях, то вона стає перед склепом і не важиться зайти. Тоді наш панок вибігає зі склепику і каже:

      – Чому не йдете, але боїтеся? Ходіть і кажіть, що потребуєте, то я вам поможу.

      – Коли, прошу пана, якось не смію йти межи пани.

      – Ти, ґаздине, дурна, ти за свої гроші маєш право.

      Мужичка входить, а панок забігає коло неї, як би вона до нього в гості прийшла. Вона хоче цілувати всіх панів по руках і не має сміливості.

      – Не цілуй, не лижи панам руки, бо ти ґаздиня, ти ліпша ґаздиня, як пані, бо ти маєш свій ґрунт.

      Мужичка глядить на панка, дивується і стоїть.

      – Кажи, що тобі треба, але сміливо, час вже, аби українські ґаздині знали свою гідність. Ти панів не цілуй, бо вони з тебе жиють, вони твої слуги.

      Пани регочуться, мужичка вже направду боїться, а панок дивиться на панів і злий, дуже злий. Потім залагоджує мужичці орудку і виводить її зі склепу. Перед склепом наказує їй, аби панів ніколи по руках не цілувала, аби раз прийшла до розуму і шанувала себе, бо пани злодії, розбійники. Мужичка сміється, дякує йому за вигоду і йде. А панок вертається до склепику і глядить на панів згори і підсвистує собі так весело, що його лице молодіє, очі прояснюються.

      – Ви бунтуєте хлопців, я вас кажу арештувати, – каже і сміється староста.

      Панок тягне пиво і в той бік не глядить.

      – І хто би то був надіявся, що то за анархіст з цього пана Ситника?

      Панок ще мовчить.

      – А так ішов разом з нами, бавився, в карти грав, а на старість таки показав московську душу. Москаль москалем.

      Пани регочуться, бавляться, а Ситникові аж очі кров’ю заходять.

      – Коли я не хочу більше крові пити, так як ви, і пополудне затикати подушками вікон, аби спати; я маю вмирати десь цими днями, та я хочу хоч трохи перед Богом стати чистий.

      – До лазні, пане Ситник, до лазні за двадцять центів, го-го!

      – Буде вам лазня колись, тото буде лазня!

      – Що ж, як збунтуєте нарід, як косу возьмете і хлопи за вами, то могла би бути лазня, але ви не такі знов злі.

      Панок метушиться, бо до склепику увійшли два мужики і станули коло порога.

СКАЧАТЬ