Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ і Гьоргій аж роти пороззявляли і горівку перестали пити. Наїжили чупер і своїм вухам не вірили.

      – Тумана пускає, чьо він хоче? Ти, небоже, такого способу трібуєш, е, ми й на це вчені!

      Максим витріщив очі, як баран, і не розумів, що діється.

      – Зміркував, що я мнєкий, зараз угадав…

      Говорив, аби оправдатися перед Михайлом і Гьоргієм.

      – Дайте, дайте, ґаздо, руку, але із щирого серця, бо як вас поцулую, то мені буде легко. Я виджу, що вже мені не ходити по світі, та хотів би-м відпрощитиси з вами.

      – Ти не цулуй, бо я геть змнєкну, я тобі і так простю.

      – Але я вас просю дуже, бо я дуже тяжко буду умирати, бо я ще нікого в руку не цілував, аби ніби так із серцем. Я не п’яний, бігме, ні, але я так хочу…

      – Тихо, мой, не жвинди, не підходи подалеки, бо як угатю – та й не дриґнеш!

      – Коли ви гадаєте, що дурю, а я, бігме, правду кажу. Я, видите, як напився горівки, та й мені отак утворилоси в голові, що я маю згинути і цего ґазду в руку поцулувати, аби мені Бог гріха зменшив. Та дайте руку, ґаздо, кажіть, най дасть.

      – Що цес чоловік від мене хоче, коли я не порадю, бо я жилісливий такий, що я не годен тому стерпіти…

      Максим не знав, де подітися, що з собою робити в такім клопоті. Він стидався, як дівчина.

      – Мнєкого все таке, все він у людий на посміховиську, така натура паскудна! Та ви знаєте, що як я трохи горівки нап’юси, та й плачу, таже знаєте. Було мене таки суда не кликати, бо я знаєте, такий, як прєдиво…

      Злодій хотів взяти Максимову руку, аби поцілувати.

      – Цес злодій хоче штуков нас зайти. Ідіть, Максиме, геть від него, уступітьси.

      – Давайте горівки, Гьоргію, пиймо з-по три, аби раз дістали їдь, – сказав Михайло.

      – Не йдіть, Максиме, не йдіть, вуєчку, від мене, бо я зараз умру. Я не боюси, бігме, не боюси, але такий мене неспокій тре…

      Він почав дрожати на цілім тілі, губи тряслися, як живі. Михайло і Гьоргій пили горівку і не дивилися на нього.

      – Та чого ти си боїш, нема чого, я тобі дам руку поцулувати, вже дам, най ні і віб’ють, вже дам, на, цулуй, як ти собі жєдаєш…

      Злодій прилип до руки, а Максим кліпав очима так, як би хтось його раз по разові бив по лиці.

      – Мнєкому ніколи не варт бути, бо мнєкий чоловік нездалий до нічого…

      Михайло розставив всі пальці в руках і показував Гьоргієві.

      – Мой, мой, такі дужі, такі лакомі на бійку, що раз лакомі, де ймуть, там з мнєсом рвуть!

      А Гьоргій нічого не говорив, лиш заєдно плював у долоні і наливав горівку.

      – Доста вже, небоже, доста, пусти, най я собі йду, бо тут нема Бога, я на таке не можу дивитиси. Вітєгни руки з пазухи, не облапуй ні, пусти, бо мені такий встид, що не знаю, де подітиси!

      – Я ще хочу образ цулувати, я ще хочу поріг, я хочу всіх, всіх, де хто є на світі, – кричав злодій.

      Жінка зіскочила з печі і втекла. Михайло вийшов із-за стола темний і п’яний, як ніч, Гьоргій стояв і нагадував собі, що він мав щось робити.

      – Максиме, ви мені СКАЧАТЬ