Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ xmlns:fo="http://www.w3.org/1999/XSL/Format" xlink:href="#n_21" type="note">[21]

      Синя як пуп сиділа на печі посеред купи дрантя і без упину била головою в стіну. На припічку сидів син бабин.

      – А хоть би-м продавси, то топлива нівідки вам не дістану, а хоть би-м украв, та й імуть. Сидіть на печі, обтулюйтеся в лахмітя, як можете, та й тепла чекайте. У мене малі діти та в’єнуть, сарачєта, на морозі. Аді, приніс-сми вам хліб, та й горівки крішку, та й білу дранку, та обійдіть собі свєта по-божому. А може, ще люди вам що внесуть. Та й головов у стіни не бийте, бо нічо з них не віб’єте.

      – Коли ж бо я, сину, кількому морозові і такі студені не годна вітримати. То аж в самих кістках я мороз чую. А головов я в стіну б’ю, бо би-м на місці задеревіла, якби-м не била.

      – А ноги ніц не стухають?

      – Ноги, синку, як коновки, набриніли: ані їх пігнути, ані їх зібгати.

      Показала ноги сині і блискучі, як скляні бервена.

      – Я не годна ночі зночувати, такі ночі довгі, довгі, як коли б десіть на одну склав. Всі очинаші зговорю, все поперегадую від найменшої дитини, та й дня діждатиси не можу. Та й так гірко сидіти самому у такім студенім вертепі.

      – Та коби хоть Бог змилувавси та муки вам довгої не дав та й лежі гнилої, аби вас борзо спрєтав.

      – Ой синку, я так тої смерті, як мами рідної, чекаю. Вночі то в кождий кут пролуплюю очі, ци де з кута не привидитьси, бо як привидитьси, та й незабавки таки приходить. Але не привиджуєси.

      – Та смерть прийде, але коли. А коні стоя; гай, скиньте непранку та най на вас сорочку натягну.

      – Я, дитинко, замерзну, як ти мене в білу сорочку вбереш. Я рада, що-м цу на собі загріла, та й, як якись казав, своїм нендзі рада, що-м заплодила, бо все вкусить, то от як тепліше в шкіру.

      – Ви вже розум вістаріли, – таже не мете на Різдво у такі нендзі сидіти!

      Натягав на маму сорочку.

      – Не далекі ваші гони, кості, як мечі, із шкіри вілазє, – коби борше.

      – Та й я тото, синку, кажу, коби борше.

      – Та свєткуйте здорові.

      – Йди, йди, бо то панцька служба.

      Дрожала на печі зі студені і головою в стіну била.

      – Тото добру дитину маю, тото ходить коло мене та й не забуває. Ніколи не встидавси, що мама з торбов ходить. Благослов’ю ті, синку, на все добре.

      І рукою благословила.

      Легонечно ковтала головою в стіну, як би з радості, що сина доброго має.

      – Славайсу.

      – Навіки слава.

      – Я вам, бабо, солодкої пшениці та й тіста принесла, аби-сте за мою Марію очинаш зговорили.

      – Прости Біг, небого, я зговорю очинаш за твою Марію.

      Хрестилася синіми руками.

      – Славайсу.

      – Навіки слава.

      – Надніс-сми гезди трохи пирогів, а ви за мою першу очинаш вікажіть.

      – Бо да прости, Андрію, я вікажу за твою Катерину очинаш.

      Шепотіла молитви.

      – Славайсу.

      – Навіки слава.

      – Я вам, бабко, рибки принесла, а ви за нашу маму поклони вібийте. В людий свєто, а в нас, як би тіло ще на СКАЧАТЬ