Камінний хрест (збірник). Василь Стефаник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ тебе на лані під корчем ховала та холоду шукала. Мой, таже вона тебе обпирала, і облатувала, і плакала, як ти до бранки йшов, а ти ї віхтика соломи не кинеш? Ей, коби я був вітом, я би тебе на остатне вогниво скував! – проказував Іван.

      З міста йдучи[20]

      Перший:

      – Лишень самого полотна зо п’ятдесят звоїв по смерті лишилоси. Такого богатиря пошукати. Хліб стояв від десіть років немолочений – там були маєтки! А кілька сума? Таже небіщик рік від року продавав пару волів за штириста левів. Де та сума, де ті маєтки? Та й не знати, хто тими грішми загрівси? – Прийшла смерть, та й мус усе покидати!

      Бувало, прийдемо до него колідувати. Віколідуєм що виколідуєм, а він віходить із хати та й: проше, братя, до хати, най вам файно подєкую за колєдку. Входимо до хати, пообсаджує за стіл та й каже: прийматимете як є, бо якби я не одинокий, то жінка би якось прилагодила, а так най жінка з Богом спочиває на могилі, а ви вибачєйте. Та й сам нас приймав. Бувало, понакладає такі хліби, як точила, та такі білі, як з фунтової муки. А солонини як унесе, то така, як долоня, завгрубшки. Такої сегодні і в різничок не видко. Горівки вже кілько було, щоби вужі мали доста. То, бувало, п’ємо та їмо, а він просить як на весілю: пийте, братя, як не стане, то ще принесу, напийтеси у старого! То п’ємо та колідуємо старому:

      …Будь же нам здоров, пане Максиме, в неділю,

      В неділю рано дзелене вино саджене.

      Вінчуєм тебе щєстєм, здоров’єм в неділю,

      В неділю рано дзелене вино саджене,

      Чесний, велишний, а в Бога вдєшний, в неділю…

      – То як вже віколідуємо, а він п’є порцію до нас та й сльози обтирає. Як стара моя, каже, жила, то ви і її в колєдку колідували, а тепер нема кому заколідувати та й старому сорочки віпрати. Я, каже, не знаю, у котрий кут головов ударити, де си притулити? То, знаєте, аж нам сльози стануть в очах, як він зачне за свою одинокість уповідати. Так ми сиділи не раз добрих три годині у Максима. Бувало, вже зберем-си, а він не пускає. Є, каже, в мене і їсти, і пити, як якись казав: і хліб і до хліба, – та ще забавтеси, бо безпешно, як умру, то в ці хаті не мете напиватиси. Лиш мене, каже, припорпають, а мій Тимофій все пустить – що до цинтля. Я, каже, старий, аби брехати, а ви, молоді, мете жити та мете видіти. Та й, аді, так сталоси, як небіщик віщував.

      Другий:

      – Якось паламариха на сапаню вповідала, що він, небіщик, не любив до коршми заходити. Лиш, каже, раз або два рази в рік вперізував черес, клав у «злодійку» п’єтку та й гайда до коршми! Правда, що не любив ходити до коршми, але вже як пішов, то сороки й ворони пили – пив, хто не хотів! А десь по опівночі вертавси додому вже добре горівчиний. То, каже, усі сусіди знали, що він іде додому. Стане, бувало, на воротях у себе та й кричить: на сироти на бідні запишу, а йому не дам що довкола мізинного пальця обмотати! Та й пішов собі на приспу. Як був п’єний, то ніколи не входив до хати, ци зима, ци літо – все на приспі спав. Та й, уповідають, що якесь нечисте присилювалоси до него та мордувало на приспі. Стогне, стогне, як худобина та й СКАЧАТЬ