Билиці та вигадки нашого футболу. Георгій Кузьмін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ у Босяцького!». Найбільший шик – капелюхи і галантерея, черевики «джиммі» з вузьким носом, колекції готового верхнього одягу і тканини «у нас тільки імпорт» – можна було придбати на Хрещатику і в Пасажі.

      Місто мінялося на очах. Приватні гастрономічні молочні, овочеві магазини відтіснили на околиці робочі лавки, де все було простіше, убогіше, але доступніше. З'явилися приватні прокатні автомобілі. Ресторани з кабінетами працювали до ранку. На біржі котирувався золотий червонець. Коло підніжжя Володимирської гори з боку Подолу тулилися безпритульні. Майже поряд з їх трущобами на вулиці Борчів Тік розташовувалася нижня станція михайлівського механічного підйомника. Фунікулер вів з царства вбогості до царства літератури: на площі Героїв Перекопу (Богдана Хмельницького) розкинулося містечко букіністів.

      Ось в яку пору закінчив трудову школу № 79 беззмінний воротар футбольної збірної Тосик Ідзковський. Незадовго до випускного вечора до школи завітала невисока людина в канотьє й ошатних білих туфлях. Поштовхавшись на великій перерві в галасливій водоверті, він швидко відшукав хлоп'ят з першої команди на чолі з Тосиком і неповторно-лінькувато вимовив декілька дивних фраз:

      – Наскільки я розумію, вам уже нема в кого вигравати. Приходьте завтра в «казино», почнемо нове життя. Ви чули про таку команду – «Радробітники»? Так це я. Виступатимете за нас.

      На місці нинішнього готелю «Дніпро» в роки НЕПу розташовувалася приземиста будівля, в якій за царя (та і до літа 2009 року!) майже цілодобово крутилася дзиґа рулетки… Більшовики передали будівлю під клуб профспілці державних службових установ, проте, як повелося, в побуті за ним збереглася колишня назва – «казино». Футбол був у такій шані у членів профспілки, що зал, прикрашений червоним деревом, з дзеркалами на всю стіну, надавався для осінньо-зимових тренувань.

      У цей храм і прийшли вчорашні школярі на чолі з відчайдушним воротарем трудової школи № 79 Тосиком Ідзковським. Висока довіра приголомшила хлоп'ят. Крилася в цьому казковому повороті і маленька життєва приємність: уперше їм не довелося витрачати на спортивну форму гроші, заощаджені на сніданках…

      Людина в канотьє, що запросила їх, виявилася непоганим футбольним селекціонером. За весь 1925 рік четверта команда «Радробітників» пропустила всього один гол, принісши клубу вагомий залік. А в знаменитому матчі з «Райкомводом», дивитися на який прийшов увесь Поділ, 18-річний Антон Ідзковський парирував пенальті при рахунку 1:0 на користь своєї команди за дві хвилини до фінального свистка. Звичайно, в центрі уваги київської торсиди був турнір не четвертих, а перших клубних команд. Але в головному чемпіонаті «Радробітники», на жаль, не вели перед. І вже весною 1926 року чоловік в канотьє довіряє Ідзковському місце голкіпера № 1.

      Антон (тут Кассиль явно запозичив ім'я) виявився гідним запаморочливої кар'єри. Закоханий у футбол до самозабуття, він змалку привчив себе до жорстокої самодисципліни. Маючи середні фізичні дані, він розробив для себе спеціальні вправи, що розвивають швидкість СКАЧАТЬ