Билиці та вигадки нашого футболу. Георгій Кузьмін

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Збірна міста грала з новоросійською «Олімпією». Судив матч ростовчанин Мартин Мержанов, величезний вайло, якого побоювалися навіть нестримані південці. Ворота «Олімпії» захищав красень-вантажник з пудовими кулаками. Це саме з нього, а не з когось іншого, списав Лев Кассиль образ легендарного голкіпера Антона Кандидова.

      Фантазія Льва Кассиля привела вигаданого ним Кандидова до збірної СРСР з футболу. Життя ж було на вигадку багатше. Вантажник з Новоросійського морського порту Володька теж потрапив до першої збірної країни, але тільки зовсім з іншого виду спорту. Він став уславленим льотчиком, двічі Героєм Радянського Союзу і з гордістю носив своє прізвище: Коккінакі.

      А тоді, в приснопам'ятному матчі 1924 року, воротар-вантажник сміливо діяв на виходах, мав явну перевагу в повітрі. Це дратувало господарів, особливо товстого півзахисника, що прагнув нишком травмувати новоросійця. Той спуску не давав. Після чергової сутички товстун знайшов собі іншого цапа-відбувайла – першого суперника, що трапився на шляху, і був негайно видалений з поля.

      Трапилося це в першому таймі. У перерві до Мержанова в суддівську зайшла депутація тифлісців. Спочатку вони намагалися довести арбітрові помилковість видалення, а переконавшись, що гість наполягає на своєму, висунули ультиматум: повернути грубіяна на поле. Здивований Мержанов навідріз відмовився міняти рішення. І тоді господарі кинулися на коліна. Вони чесно зізналися, що вигнаний – великий чин в місцевому ДПУ, людина люта і злопам'ятна. Такої ганьби на очах у московського начальства не знесе. З-під землі дістане. І помститься…

      Майбутній фронтовик, військовий кореспондент «Правди», творець і перший редактор тижневика «Футбол» Мартин Іванович Мержанов повірив парламентерам на слово і поступився принципами, про що ніколи не шкодував. Футболіста, що повернувся на поле після перерви, звали Лаврентій Берія. Але до самого п'ятдесят третього здоровань Мержанов жив зігнувшись: а що як кат пригадає… Вже в хрущовську «відлигу» ветеран повідав молодим співробітникам «Радянського спорту», як вичавлював з себе по краплі раба, і здивував лише самим фактом зіткнення з Берією. Боязкість у нас, що жили в радянську епоху, закладена генетично…

      Про те, що молодий Берія, хай і поганенько, але грав у футбол, підтвердив в мемуарах і Микола Старостін. Миколі Петровичу, коли його «Червона Пресня» приїжджала на матчі до Грузії, не раз доводилося стикатися в боротьбі за м'яч з майбутнім маршалом. А ось Михайло Якушин, що годувався, до речі, в кінці 1940-х – початку 1950-х з рук Лаврентія Павловича, чомусь заперечував берієвське футбольне минуле. Після розвінчання Берії він при нагоді де міг ненароком обпльовував свого розстріляного господаря, і я б його байкам не довіряв. Тим паче, що в період недовгої футбольної кар'єри Лаврентія Павловича московський підліток Мишко Якушин на Кавказі взагалі не бував, на відміну від безпосередніх учасників подій, старших за віком Мержанова і Старостіна.

      У середині СКАЧАТЬ