Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Що це зі мною? – поцікавився панич, ледь зустрівшись очима з добровільною доглядальницею.

      – Ой, паничу, нарешті ви отямились! – скрикнула радісно дівчина. – Я Олександра, дочка тутешнього попа.

      – Тутешнього?! – здивувався юнак. – Це якого ж, цікаво дізнатися?

      – Дочка панотця Гавриїла, рогатинського настоятеля церкви Святого Духа.

      – Як же я опинився в цьому вашому Рогатині?

      – А слуги ваші привезли сюди вас, стікаючого кров’ю. Кримчаки… – вона не встигла договорити, тому що юнак перервав її:

      – Кримчаки?! Ага, пригадую… здається…

      – Ви непритомним були, то ми вас із тіточкою Мартою, можна сказати, з того світу витягли!

      – Так уже і з того світу?.. – недовірливо мовив поранений і зробив спробу перевернутися зі спини на бік: очевидно, мав намір підвестися.

      – Ой, паничу, заради Бога не ворушіться!!! – скрикнула Олександра. – Вам не можна ще вставати в жодному разі, а якщо на бочок лягти хочете, то я вас сама переверну!

      Втім, хворий не слухав її попереджувальних зойків і продовжував безладні рухи. Та миттєвий гострий біль прошив тіло хороброго неслуха, і він знову знепритомнів.

      – Тіточко!!! – зойкнула Олександра, підскочивши до дверей.

      На щастя, Марта вже поспішала на заклик:

      – Що сталося?! Чого волаєш, наче божевільна?..

      – Ой, тіточко, ой, рідна!!! – заскиглила попівна. – Він отямився, одразу піднятися спробував, та знову знепритомнів!..

      Дівчина ледве не плакала від досади й жалості до пораненого.

      – А ти куди дивилася, дурепо?! – сплеснула руками знахарка.

      – Я говорила, та він не послухався… і от!.. – Олександра схлипнула, вказуючи на юнака.

      – Не говорити треба було, а притримати цього неслуха… Подивись-но, чи сухі пов’язки? А раптом перемінити потрібно…

      – Начебто сухо все…

      – Так начебто чи сухо?!

      – Сухо, тіточко.

      – Хвала Богові! Давай-но разом перевернемо його на бочок…

      Зробивши це, жінки відступили назад. Схиливши голову набік, Марта мовила:

      – Ну от, нехай поспить, йому корисно.

      Й відразу звернулася до племінниці:

      – До речі, і ти б теж поспала, а за ним я тепер догляну.

      – Ой, тіточко, не треба, я як сиділа тут, так іще посиджу… – спробувала заперечити Олександра, але цілителька владно прикрикнула:

      – А ну хутко спати пішла!!! Думаєш, я не бачу, до чого ти стомилася? Не вистачало ще, аби ти заснула тут, а цей неслух знову підвестися спробував. Тоді таке може статися…

      Довелось підкоритися. Тайкома позіхаючи в кулака, Олександра пішла до себе. Марта ж подумала: «Схоже, ці упертюхи варті одне одного! Обоє рябоє…» – але злякавшись очманілої думки, перехрестилася на образи й зайняла місце племінниці біля ліжка хворого.

      Рогатин, 1516—1517 роки.

      Козаки СКАЧАТЬ