Кинджал проти шаблі. Тимур Литовченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ по заляпаному брудом і закипілою кров’ю одягу – той самий панич.

      – Як же це він отак сподобився? – запитала схвильована Олександра, перед внутрішнім поглядом якої миттю спливли картинки щойно баченого кошмару.

      – Ми кримчаків вирішили поганяти…

      – Ви?! Кримчаків?! – стрепенулася дівчина.

      – Авжеж! Занадто вже розперезалися бузувіри прокляті, просто жах! Хіба не знаєш?..

      – Кому і знати, як не їй, – зітхнула знахарка, але племінниця перебила її захопленим вигуком:

      – Ой, слава Богу, заступники ви наші!!! А далі що?..

      – Усе було добре, ми наздоганяли, бузувіри тікали так, що тільки вітер у вухах свистів.

      – Ну то?..

      – Отут-то наш панич вирвався далеко вперед і наскочив прямо на їхню засідку!

      – Ой!!!

      – Не бійся, дівко, він не з лякливих! От тільки доки ми на допомогу приспіли, собаки-кримчаки панича серйозно поранили, кольчугу двічі прострелили, проклятущі…

      – Тож допоможіть, зробіть ласку, – додав той, що тримав коней з перев’язом за вуздечку. – Бо самі розумієте: коли панич кров’ю спливе, що ми його матінці скажемо?..

      – А як давно його поранили? – діловито поцікавилася Марта.

      – Давненько, – невиразно мовив юнак.

      А один з його товаришів додав:

      – Незабаром розвидниться, а на засідку кримчаків ми ввечері нарвалися. Ех, казав же я, що не можна князя залишати без догляду: ще занадто молодий і запальний!..

      Досадуючи на допущену помилку, він у розпачі стягнув з голови сіру смушкову шапку, міцно стис її в кулаці й повторив:

      – Ех-х-х, запальний!..

      – Кепсько, – підібгала губи тіточка Марта. – Нумо, то чого стоїмо?.. Ворушіться хутчіш! Несіть панича в будинок, а там подивимося, чим йому допомогти можна.

      Четверо слуг зняли перев’яз із коней, узялися за краї й понесли непритомного проводиря в кухню попівського будинку. Швидко оглянувши тут пораненого, цілителька поцікавилася:

      – Сподіваюся, стріл ви не чіпали… чи все-таки намагалися витягнути? – У голосі Марти прозвучала підозра.

      – Не чіпали, тіточко, навіть оперення не обламали.

      – Хвала Богові, що не чіпали! Тому й живий ще ваш панич дотепер, інакше б давно вже кров’ю зійшов…

      – Тіточко, а ти можеш його вилікувати? – із потаємною надією запитав один з козаків.

      – Поки не знаю, – Марта зробилася замисленою й зосередженою. – Зроблю все, що необхідно, тоді й відповім.

      – А нам що робити?

      – Ви або назад скачіть, або на нічліг залишайтеся. За панича не турбуйтеся, він у потрібні руки потрапив. Не заважайте тільки. А хочете поговорити, то господаря почекайте. Гаврило не вдома, він пішов треби виконувати…

      – Треби?!

      – Це подвір’я – настоятеля церкви Святого Духа панотця Гавриїла. Він ще звечора до помираючого СКАЧАТЬ