Голова з площі Пігаль. Андрей Кокотюха

Чтение книги онлайн.

      Світло в камері для побачень ледь жевріло. Та достатньо, аби Клим зміг розгледіти її. Ту, з якою попрощався похмурого дощового листопада вісімнадцятого року на порозі їхнього помешкання на вулиці Личаківській у Львові.

      Одяг на Магді Богданович далі сидів бездоганно – тут нічого не помінялося.

      Їй поки не видали тюремної роби. Зустріла в тому, в чому заарештували. Й Кошовий, чудово знаючи Магдин характер, міг закластися на що завгодно: вона кроку не ступила, поки не перевдягнулася. Для переселення в тюремну камеру вона вибрала зі свого гардеробу темно-сині штани прямого крою з широкими холошами. З-під них витикалися гострі носи спортивних черевичків без підборів. Комір сірого, щільно застебнутого на всі гудзики жакета лише на кілька міліметрів відкривав шию, а нижній його край сягав верхньої частини стегна. Крій теж ховав фігуру, як того вимагала свіженька мода. Своє каштанове волосся Магда підфарбувала, додавши рудих відтінків. А коротка, теж співзвучна моді зачіска, зробила те, про що мріє чимала кількість жінок – допомогла їй виглядати молодшою за свої сорок років.

      Утім, Магда Богданович на його пам’яті ніколи не намагалася втримати юний вік. Чимало їхніх спільних львівських знайомих уже незабаром після тридцяти навмисне, свідомо молодилися. Вони вбирались у досить ризикований для свого справжнього віку одяг, зловживаючи перукарями та косметичними новинками. Чомусь дехто, кому виповнювалося лише тридцять п’ять, уперто прагнули зупинити природний плин часу, боролися з найменшим натяком на зморшки, мов солдати з вошами, й навіть натякали – їм узагалі «після двадцяти». Думайте, що завгодно. Магді ж дуже подобалося не лише бути дорослою, зрілою, досвідченою в усьому, а й виглядати відповідно.

      Волею долі вона, народжена в шляхетній, але збіднілій чернівецькій родині, мусила занадто рано розпрощатися з юністю. Заразом – із усім шлейфом наївності, поетичності й романтичних прагнень, які супроводжують ніжний вік. Магда ніколи не жила – вона замолоду почала виживати, чіпляючись кігтиками за найменшу можливість і притому намагаючись не переходити межі, балансуючи між гідним та непристойним. Так вона пройшла короткий шлях від утриманки заможного чернівчянина до дружини начальника кримінальної поліції Львова. Стала молодою вдовою. А потім, завдяки природній чарівності й набутим за непростий кавалок життя навичкам виживання, зробила себе однією з найбільш впливових львів’янок.